Музикант Олег Низовський дає поради молодим гуртам.
Slice of story – дніпровський панк-рок гурт, який любить говорити на складні соціальні теми. Декілька тижнів тому вони випустили новий сингл "Поміж тортур" про шкоду радянських методів виховання, а у лютому планують випустити пісню "Не маєш право".
Ми поспілкувались з лідером гурту, вокалістом Олегом Низовським, який дав декілька настанов молодим гуртам: "Не стрибайте зі сцени, якщо вам дорогі ноги".
"Slice of story – це частина історії, частина правди, яка приховується, недоговорюється. Багато людей недоговорюють про себе, про свої переживання, бо це щось не етичне або аморальне. Ми – це замовчана частина історії".
Панки Дніпра: без ірокезів, з вищою освітою
Ви не думайте, що ми ходимо з ірокезами чи ночуємо в сміттєвих баках. Як любить говорити наш гітарист: у нас всі учасники з вищою освітою.
Наш гітарист Данило Ляшенко з глибоко релігійної сім’ї. Його моральний і філософський світогляди не підходять під класичний опис панка, хоча протесту завжди властива парадоксальність. Історик за освітою він раніше працював у школі, тепер – в музичній крамниці.
Від природи він шульга, тобто має грати на інший бік – як Курт Кобейн чи Пол Маккартні. Але в той час не було можливості замовити лівосторонню гітару, тому перевчався на інший бік. Зараз від цього тільки плюси – легше знайти гарний інструмент. І за шість років завдяки цьому став майже правшею.
Бас-гітарист називає себе Романом Хеллом, ніхто не знає його справжнє прізвище. Це віртуоз своєї справи . Він прийшов до нас торік.
Рома працював до цього в кількох інших групах. Він не дуже любить говорити про себе, досить мовчазний. Але один з тих, хто повністю робить музичну частину.
Барабанщик Ігор Че із Т (Гордієнко-Думанський) з Кам'янського. Він найстарший серед нас, йому 38. З них він 22 роки грає. Не хочу його перехвалювати, але кращого барабанщика не чув. За професією він будівельник. Не вживає алкоголь, сигарети і навіть м'ясо, радикально виступає проти вбивств будь-яких тварин і вважає, що саме свідоме споживання їжі принесе користь суспільству.
Для тих, хто розділяє погляди Ігора, ми рекомендуємо прочитати наш текст про веганські заклади у Дніпрі.
І я, Олег Низовський, – вокал і тексти. Дуже люблю тварин, змалку ми з сім’єю збирали хворих і лікували їх. Зараз ми допомагаємо зі своєю дівчиною різним притулкам та і звісно фондам на підтримку ЗСУ.
Допомога тваринам особливо актуальна зараз, під час війни, коли багато тварин залишаються без дому, лякаються вибухів та губляться, або просто покинуті господарями, які переселились. КУСТ зібрав список організацій, які допомагають тваринам.
Два філологи, гітара і барабан: історія виникнення гурту
У 2012 році ми з нашим першим барабанщиком Павлом Рябим тільки почали навчатися в університеті на перекладачів-філологів. Зазвичай там одні дівчата, тому чоловіків було лише двоє, в гуртожитку нас поселили разом. Паша якось сказав, що хотів би пограти на барабанах. У нього була звичка відбивати постійно ритм – по ногах стукати, наприклад. А я худо-бідно грав на гітарі.
Ми пішли на студію. Я більше ніколи не бачив, щоб людина без музичної освіти, без знання грамот просто сіла і почала грати. Я одразу зрозумів, що це щось цікаве. І ми загорілись ідеєю створити гурт.
Де шукати дніпровських панків?
Найбільше спеціалізуємось на домашніх концертах. Клуби не зацікавлені вкладатись в рекламу музичних івентів, це все падає на плечі самих музикантів.
У Дніпрі ми часто грали у "Залатаному барабані", коли він ще був. Грали у рок-кафе. Найчастіше виступаємо зараз у "Махно". Нам подобається обстановка та атмосфера там, звук непоганий. Але на останній концерт ми повністю орендували свій апарат.
Це стиль андерграунд, "Свобода або смерть" на стіні. Батько Махно один з моїх найулюбленіших історичних персонажів. У нас навіть на честь нього є пісня "Свобода або смерть". Саме під цю пісню у мене тріснули п'ятки.
Було, що під час концерту один хлопець невисокого зросту влетів у слем, виштовхнути назад, він впав. Я зіскочив зі сцени під час пісні, підняв його. Він сказав, що все добре, сів відпочити, ми продовжили концерт. Наступного дня він мені подзвонив і сказав: "Я, здається, зламав ногу". А я кажу, що я відбив дві п'ятки – до тріщин. Але це було чудово. На наших концертах завжди атмосфера дружби. Ми позиціонуємо себе як велику сім'ю і часто з фанатами після концерту святкуємо разом. Всі добре "видихають" на панк-рок концертах після робочого тижня. Це головне. Весь негатив виходить і ти відчуваєш, що можна далі жити, розвиватись, працювати.
Слем – хаотична штовханина, що нагадує агресивний танок. Тоді як під мош – хаотичні удари ліктями, рідше кулаками і ногами в бік учасників мошу, і нагадує бійку.
Мені дуже не подобається, коли буває не емоційний сплеск, а щось типу моша. Пам'ятаю, на одному концерті під час моша дівчині розбили ніс. І мене це дуже сильно заділо, я зупинив концерт. Це для мене перебір. Мош має бути на фестивалі десь, де є круг, де багато здорових чоловіків, які хочуть погамселитись. А там, де дівчата, де люди середнього віку, які сидять за столиками, а ти летиш на них з ногою, то це не дуже.
Якось ми робили день народження, і до нас прийшли ультраправі, почали зігувати. Я співаю, а на мене вішають червоний прапор зі свастикою. Цього я теж не витерпів, вони покинули концерт. Це не дуже по-християнськи, все ж таки, у мене два діди загинули підчас Другої Світової. Якась повага має бути. Ми не такі радикальні. Ми намагаємось донести музикою. Наша позиція: панки можуть бути й такими.
Про гроші
Ми ніколи не робили платний контент, не очікували грошей. Я така ж людина, такий же українець, у якого в кишенях не мільйони. Я не можу ходити та вимагати з людей щось. Ми всю музику створюємо за свої гроші та абсолютно безкоштовно її випускаємо, щоб люди могли слухати та насолоджуватись.
У нас найдорожчий концерт був два роки тому, коштував вхід 100 гривень. І за це ми ще робили різні івенти: розіграші мерчу або безкоштовний алкоголь. А бували у нас концерти з вільним донатом.
Останні роки підтримки немає. Були організатори, які допомагали молодим гуртам, в Дніпрі влаштовували багато концертів на площі. Але останній час зовсім штиль. В плані допомоги кожен сам за себе. Клуб зацікавлений в тому, щоб ти привів якомога більше людей. А якщо з тобою прийде декілька осіб, то наступного разу керівники десять раз подумають, перш ніж вас ставити. А якщо і поставлять, це буде та дата, коли не буде людей. Наприклад, у вівторок ввечері. Хто прийде у вівторок ввечері? А ось всі добрі дні: п'ятниця, субота, неділя, розподіляють по гуртах, які себе показують. Ти маєш зарекомендувати себе, працювати над своїм ім'ям, доводити, що ти даси вигоду. І тоді вже клуб піде на поступки.
Хочу свій гурт! З чого почати?
‣ Довести свою майстерність до належного рівня, вивчити свої композиції бездоганно;
‣ Вичитати написаний тобою текст на милозвучність, збіг з музикою, обміркувати сенси, які вкладаєш – вони обов’язково мають бути;
‣ Поряд з тобою мають бути люди, що йдуть до цілі з тобою, розділяють твої погляди, твою творчість, це буде половина шляху;
‣ Репетиції, ще більше репетицій. Збиратись з друзями, демонструвати своє мистецтво їм як незалежним слухачам.
"Але я вам скажу прямо, що це дуже складно. І фінансово теж. Створити свій гурт — це дуже дорого. І не факт, що таке хобі приноситиме дохід. А якщо і буде, то ви маєте при цьому дати дуже багато роботи, багато інвестувати, щоб через роки був якийсь вихід".
Де варто починати виступати?
‣ "Махно" – з собою мати концертну програму на 7-8 пісень та якихось фанатів, які прийдуть;
‣ "Риба Андрій" – ніби щось акустичне можна зіграти, але там можна вмістити близько 20 осіб;
‣ Орендувати студію для репетицій і провести концерт там.
"Зробіть мінімальний донат, якісь 50 гривень. Все, що заробите, відправте на ЗСУ, і всі будуть раді. Не треба буде мучитись зі звуком, звукачом. Зібрали на студії, зіграли, і всім кайф".
Олег не рекомендує починати виступи з клубів. Він підтримує класичні квартирники, які дають поспілкуватись з глядачами та створюють лампову атмосферу. На вулиці також не рекомендує, мовляв, це вже не в тренді, ставлення змінилось, та й мерзнути не хочеться.
Студії? Де їх шукати?
Компаній звукозапису тьма. Всюди, де були на студіях репетицій, там завжди й записатися можна.
Робітники – це теж важлива деталь. Є непрофесіонали, які тільки вчаться і працюють у цій сфері. Вони самі не знають, як правильно записувати, як знімати звук з гітари, мікрофона. Вони набивають руку, працюють. Але вам це буде не на руку. У вас будуть не найкращої якості записи, а це повпливає на роботу майстра продакшену.
Ми самі записуємось не на студії, а у гітариста. Він псіханув і купив собі студію. Там і не багато треба, якщо чесно. Все, що вам треба для запису: комп'ютер більш-менш потужний, звукова карта, через яку ви будете приймати сигнал з тої ж гітари. І все. І програми, з якими потрібно навчитись працювати. Якщо витратити місяць і розібратись, там можна навіть без живих інструментів прописати будь-яку пісню.
Я не дуже знаю розцінки студій зараз. Думаю, десь 300-500 гривень/година накоплення. Це значить година запису. Якщо ви навіть дуже добре знаєте свою партію, то на кожен інструмент це мінімум три години. Це якщо від зубів відскакує і ти рівненько граєш, не помиляєшся. Інструментів мінімум три має бути. Нехай ще одна гітара. А до того ж і вокал. Це вже п'ять. Тому на все піде приблизно 15 годин.
Ми робили накоплення 3 дні. Один день бас і гітари. Другий день барабани, бо це складно, там тільки мікрофони півтори години виставляють. От і множимо 15*500, і виходить... Дорого.
А вдома ти можеш у комфорті, з чаєм записуватись. Бо на студії кожен твій прокол, не попадання – це новий дубль, це час, і час звукорежисера.
Пам'ятаю, що коли ми записували перше EP, п'ять музикантів сиділи в одному приміщенні, слухали одного гітариста, який почав помилятись. І починаються нерви: "Що ти, зіграти не можеш? Та ну давай, швидше, я хотів ще поїсти піти. А я думав ми й мене запишемо". І цей тиск не на руку для запису.
У нас одне серце – синьо-жовте. Про що український панк-рок?
Ми за духом, за емоціями – панк-рок, хард-рок. А за жанром музики, мабуть, альтернатива. Ми емоційні, драйвові, злі. Ми не боїмося говорити напряму – це типова риса панк-року.
Я завжди дуже захоплювався творчістю Ляпіса Трубецького, Міхалка. Мені подобається, коли музика не таке агресивна, як слова. Вони мають звучати, як лозунг, як посил на зміну соціальних речей та правил. Наша система хоч і демократична, але вона все одно є, вона все одно тисне своїми стелями та стінами.
Після початку війни у мене з'явилась відраза до російської мови. Ми почали переходити на українську. Вона милозвучніша, нею зручніше спілкуватись. Але в побуті є звичка говорити російською, я поки не завжди встигаю швидко підібрати слова, щоб описати щось яскраво.
Мініальбом, також міньйон або EP – студійний музичний альбом, який містить менше композицій, ніж повноцінний студійний альбом. Спочатку була грамплатівка, на кожній стороні якої містилися лише 2–4 музичні композиції, загальною тривалістю звучання 15–20 хвилин.
"Гімн Злиднів" – це альбом, який показує цю величезну прірву між середнім класом, звичайними пенсіонерами та вищим прошарком, який почиває на золотих злитках. Для мене незрозуміло, чому в Європі пенсіонери можуть жити гідно, а у нас вони виживають, жебракують. Для мене це дико.
До цього я не розумів, чому деякі групи випускають альбом раз на чотири роки. Я почав робити наш і зрозумів, як це довго та педантично. Мова йде про "Гімн Злиднів" 2019 року.
Попередній наш EP, "Лякало", що вийшов 2021 року, містить п'ять пісень, які присвячені внутрішнім переживанням. Об'єднані й не схожі одночасно. Шизофренія – це філософське усвідомлення свого внутрішнього "Я", яке губиться з роками. Рак – це страх не встигнути залишити щось після себе. Іграшки – це усвідомлення вічної самотності душі, навіть якщо вона комусь часом і потрібна. Червона кімната – це біль від втрат і страх майбутнього, розпач і недовіра до усього, що тобі подобається. А "Лякало" – це те "страшило", яке ми ховаємо всередині за тисячами посмішок, щоб воно залишалось і надалі чистим, світлим і нелапаним брудними очима. Весь EP – це війна зі своїми страхами та перемогами над ними.
Наше нове EP створюється під враженням від повномасштабного вторгнення. В ньому буде і іронія, і ненависть, і любов, і гнів. Туди ввійдуть сингли "Поміж тортур", "Не маєш право" та інші майбутні композиції.
Наприклад, "Поміж тортур" – це композиція, в якій ми намагаємось показати, що виховання дітей не обов'язково має бути лише радянським. Тобто, ці запотиличники, різкі слова, обзивання. Завдяки такому вихованню діти стають злішими, стають іншими, не хочуть самі мати дітей. Люди не хочуть дітей, не хочуть відповідальності, не хочуть в дзеркалі бачити свою ж матір чи батька, які знущались з них.
Багато наших текстів показують, що віра має бути, але вона не має коштувати так дорого. Іноді під час формування композиції не всі члени групи повністю розділяють мої погляди. Мої тексти показують більш радикальний характер, ніж потрібно, але колегіально ми мирно розв'язуємо всі питання.
Я пам'ятаю, що я побачив на відео взяття аеропорту. Там "сєпари" заходять на розбомблене летовище, говорять щось типу "Ну що, кіборги, сіла батарейка?". І у мене так порожньо всередині стало, що я сів і одним духом написав пісню "Кіборг". Ми одразу її розібрали та почали грати. Вона навіть і на радіо була.
"Кіборг" показує патріотичний бік нашого гурту. Ми дійсно проукраїнські, ми дійсно за те, щоб показувати наше і пишатись, і кожен має розуміти, що, незалежно від області, ми маємо пишатись своєю країною.
Дані, наприклад, гітаристу дуже подобається "Лякало" з альбому "Лякало". Але мені емоційно її дуже важко співати, бо вона пов'язує мене з моментом тяжкої депресії та несприйняття себе. Тому на концерті, коли я її співав, глядачі помітили, що я тремтів. Мало хто так боїться своїх пісень.
У нас планується новий реліз 18-19 січня. Композиція називається "Не маєш право". Це буде дуже брудна композиція, яка описуватиме ситуацію з боку орка з росії: як він думає, що він думає і чого боїться. І це все буде в тексті під величезним шаром іронії. Ми хочемо, щоб вони побачили себе з боку. У мене ще є надія, що в когось не здригнеться руки взяти прапор, вийти на червону площу і змістити всю цю владу. Просто не знайшовся свій Вільям Воллес. Ви – народ, ви – влада. Не може, не має бути влади у тирана у 21 сторіччі. Зараз вона більш ніж актуальна. Вона має показати нашу громадську позицію, наше ставлення до народу росії.
Люди зараз повинні зрозуміти, що життя не зупиняється, не йде під кінець, воно лише починається. У кожному кінці є початок. Я за те, щоб люди любили свою країну, розмовляючи й українською, й кримськотатарською, й російською, й польською, бо паспорт у нас один. У нас одне серце – воно синьо-жовте.
Я дуже сподіваюсь, що всі зрозуміють, що наше єднання пришвидшить нашу перемогу. Те, що перемога буде за нами, ясно всім. У нас один ворог – орки.
