Літні люди, які беруть участь в конкурсах краси, спортивних змаганнях, вивчають англійську та психологію.
До українського Дня бабусь та дідусів, наші герої, Ніна, Ірина та Микола, розповідають про життя активних літніх людей. Чим займатись, щоб вивозити своє життя, як не замучувати потім онуків та, найголовніше, куди їздять бабусі о 5 ранку?
Пані Ніна та Пан Микола
64-річна Ніна Козуб та її чоловік 67-річний Микола Козуб з Дніпра. Вони живуть разом уже 46 років. Мають сина та доньку, трьох онуків та онучку. Обидва – активні літні люди, учасники Університету третього віку.
Все своє життя Микола працював у поліції охорони, зокрема, в оперативній групі затримання, отримав звання ветерана органів внутрішніх справ. Насолоджуватись пенсійним відпочинком він почав лише з минулого року.
Нині Микола – козацький полковник, радник отамана в організації "Українське Вільне Козацтво". Сам себе називає "місцевим краєзнавцем", бо завжди цікавився історією. Якось чоловіку навіть довелось виступати експертом для документального фільму. А тепер він приїздить до наших військових та розповідає їм про історичні бої в тих місцях, де зараз вони служать.
"Дуже багато знаю я про переправу часів Другої світової, яка була з Придніпровська, з острова Лоцманська Кам'янка, і далі – на Перемогу. Тому там і масив "Перемога" називається через переможні бойові дії, і там є вулиця маршала, який її приніс, і бульвар Слави", – розповідає Микола.
Ніна працювала бухгалтером, в 55 років пішла на пенсію. У вільний від активностей час займається боротьбою зі сміттєзвалищами та комунальними службами, які не завжди прибирають. Жінка полюбляє зарядку. Ніна відвідує заняття української. До цього – вивчала на курсах англійську.
"Чотири роки тому я дізналась, що можна писати український радіодиктант. Помилок було дуже багато. Мені стало соромно, що я живу в Україні, народилась в Дніпрі, вважаю себе українкою і не знаю української мови", – розповідає Ніна.
Пані Ірина
Інша героїня нашого тексту – 67-річна Ірина Непійпова, теж з Дніпра. За фахом вона лікарка і психологиня. Працювала у Дніпропетровському обласному наркологічному диспансері. Була однією з лікарок-ліквідаторок на ЧАЕС. Мала три шлюби, її останній чоловік помер, коли жінці було 55 років. А з 58 років вона на пенсії. Ірина каже, що має багато онуків, хоча не всі їй рідні по крові: це і її похресники, і онуки від дітей коханого.
У 2019 році жінка їздила до Іспанії, де познайомились, як вона каже, з "клубами для бабусь". І в Україні почала шукати те саме. Так вона і потрапила в організації "Університет третього віку" та "Життєлюб". Ірина відвідувала танці, спортивні заходи, була ведучою та блогером програми в "Життєлюбах".
"У нас в 40 років жінки вважають, що вони вже старенькі, що вже на етапи в'янення, бо зморшки з'являються. І життя для них вже тільки в онуках, більше ні в чому, ні в кому. Зараз завдяки Університету третього віку можна проявити себе", – каже Ірина.
У 2020 році жінка пройшла школу вікових моделей і у 2022-ому брала участь в конкурсі краси для жінок третього віку. Зараз навчається в школі моделінгу Каті Переверзєвої.
Нашим героям ми поставили кілька питань, які збирали всією редакцією.
Шукати на пенсії нові хобі – це важко?
"Ні, не важко. Коли я працювала, мені весь час було ніколи. Мені ніколи було малювати, сидіти та робити якісь поробки, в'язати, шити, клеїть, мазати, красити. А я дуже люблю це все. Тепер я тільки що побачу, почую, і я біжу туди", – посміхається Ніна.
Ніна намалювала вже 18 картин за номерами. У себе залишила лише шість, всі інші роздарувала.
Микола з дружиною не завжди ходить разом на гуртки та секції. Не любить зарядку, та й рукоділля не для нього. А ось на історичних заходах, лекціях, у театрах та музеях він завжди з нею.
"Кожна людина сама вирішує, як себе поводити після 55, 60, 70, 80 років. Одні вважають, що їх вже попереду чекає сумний кінець, вони дістають своїх близьких, рідних, подорож у них йде тільки до хвороб. Інші люди продовжують розвиватись творчо, відкривати себе, свої творчі особливості", – каже Ірина.
Що ви почали робити на пенсії, що до цього ніколи не робили?
"Психологія. Нейрографіка. Метафоричні ігри, які більше для пізнання себе. Раніше я не знала, як можна самому собі ставити питання і відповідати на них. Психологію я навіть не вважала за науку, а зараз зрозуміла, що це дуже працює", – каже Ніна.
І не лінь вам?
"Мамочка моя, царство її небесне, казала весь час: "Доця, твоя лінь народилась раніше тебе". Я погоджувалась", – розповідає Ніна.
Донька Ніни – інструкторка з йоги. Вмовила маму та записала до себе на онлайн-заняття з ранкової зарядки.
– Ну що, мамо, робила зарядку?
– Доцю, включила, чесно. Дивлюсь на тебе, Боже, яка ти у мене хороша, яка красива. Як у тебе все красиво виходить?
– А зарядку робила?
– Та ні, на тебе дивилась.
Кохання згасає з роками?
"Ні, не згасає. У нас кожен день – з любов'ю, з надією на краще, на спокій, щоб без сирен, без війни. Я не втомлююсь говорити Миколі, що я його кохаю, і він відповідає мені тим же", – каже Ніна.
Коли жінка прийшла на нейрографіку, у неї запитали, чого саме вона хоче від заняття. Вона відповіла, що хоче для чоловіка відкрити у собі щось нове.
"Відкрила, що любов і пристрасть не мають віку. Старіє тіло, не душа. Я стала мудріше, часітше мовчу і слухаю. Говорю помірковано", – каже Ніна.
Що потрібно, щоб зберегти кохання на роки?
"Увага та повага одне до одного. Я знаю, що прийду зі своїх занять і мене нагодують. Тобто не обов'язково мені готувати та робити всі хатні справи", – говорить Ніна.
А ще, каже вона, потрібно говорити про любов. Їй самій завжди було легко говорити: "Я тебе кохаю", а чоловіку важче. Але з часом і він навчився цих слів.
"Чим старше стаю, тим мудріше та більше люблю", – підказує Микола.
Ніна згадує, що по молодості ображалась, коли Микола весь час питав, коли вона повернеться додому. Але чоловік терпляче пояснював, що це не від ревнощів чи бажання контролювати, а через хвилювання та піклування.
"Я цього не розуміла. А зараз це для мене дуже цінно", – каже Ніна.
Важко в такому віці шукати нове кохання?
"У мене був дуже гарний чоловік. Ми разом будували наші стосунки. Так, складніше, бо я не хочу чоловіками знехтувати, але є чоловіки, які психологічно… Не збігаються по рівню розвитку. Не хочеться в такому віці виходити заміж за лейтенанта, щоб робити з нього генерала", – говорить Ірина.
Буває самотньо без дітей та онуків поруч? Телефонуєте їм з питанням: "Коли приїдеш?"
"Ми настільки зайняті одне одним, що не дуже тиснемо на дітей. У них свої сім'ї, нехай приділяють увагу ним. Якщо нам потрібна допомога, то лиш один дзвінок – і всі вже допоможуть. І вони нам, і ми їм", – каже Микола.
"Я останнім часом стала полюбляти самотність. Чомусь я від людей втомлююсь. Стала любити в тиші посидіти, подумати, якось все розпланувати. Зараз не хочеться слухати якісь дурниці, не хочеться витрачати на поганих людей свій час", – каже Ніна.
Чим мрієте ще зайнятись?
До повномасштабної війни Ніна та Микола любили у вихідні дні подорожувати автомобілем по країні. І особливо по рідній Дніпропетровщині: Новомосковськ, Синельникова, Петриківка, Солоне.
"Чекаємо, як тільки закінчиться війна, ми з ним знову почнемо наші подорожі. Хочемо направитися до Карпат та Кам'янця-Подільського", – каже Ніна.
Де брати сили, щоб вивозити все?
"У нас зараз дуже багато всяких методик. Мені подобаються дихальні практики. Струснутись, зробити вдих, видих, прийняти ситуацію і йти далі. Мені дуже стало допомагати впоратись зі стресом те, що я навчилася дихати животом", – рекомендує Ірина.
Чого потребують бабусі та дідусі?
Ірина каже, що потреби у всіх однакові: бути захищеними, здоровими, потрібними, кохати та бути коханими. Щоб розуміли їхні погляди та почуття, прислухались та приймали.
Як знайти спільну мову з онуками?
Приглядатися до дитини, чим вона займається, яка вона за характером.
"Поговорити, попитати, чим би вони хотіли займатись, що їм подобається, як вони сприймають світ. Особливо хлопчики-підлітки потребують любові, їх треба частіше обіймати, казати, що ти їх любиш", – говорить Ірина.
Куди о 5 ранку їдуть бабусі? (жартівливе питання від нас)
"Я ніколи так рано не їжджу. Думаю, що, може, тільки на базар, щоб десь щось подешевше купити. В моєму колі знайомих таких немає. Ми бабусі активні. Нам о 5 ранку ще спати хочеться", – сміється Ніна.
"У багатьох бабусь, дідусів залишилось таке загартування, що вони з самого дитинства кудись поспішали. Вони, мабуть, і вірно вважають, що всі справи, які є, треба вирішувати зранку", – пояснює Ірина.
Про що ви шкодуєте?
Коли Ніна вийшла заміж, вона ще навчалась в технікумі. Свекр вмовляв її йти далі вчитись, але жінці було не цікаво. Тепер вона шкодує, що не мала вищої освіти. Щоб працювати бухгалтером, вона закінчила курси.
"Мені так хочеться сказати молоді, якщо у них є така можливість, потрібно вчитися, зараз, поки молодий. Студенти – це окрема каста. Люди, які насичуються енергією одне одного. В наш час саме так це було…", – говорить Ніна.
Що думаєте про сучасні технології?
Ірина каже, що технології їй подобаються, вона любить вивчати нове. Однак згадує, що одного разу образила онука через технології. Хлопчику було 9 років, він розважався з тіктоком, як-то буває – з фільтрами та жартівливими відео.
"Я йому сказала, що ти ж у нас розумний хлопчик, було б дуже добре, якби ти щось таке цікаве розповів би у мережі. І він відчув, що я на нього давлю. Я, мабуть, не так підібрала слова", – зітхає Ірина.
Маєте ностальгію по минулому?
"На лекції психологічні зі мною ходить так багато людей, які чомусь незадоволені. Хтось обов'язково згадає те минуле, яке було добрим. Чому чіпляються за старе і не хочуть рухатись вперед? Мене напружують такі люди, я завжди сідаю десь так в куточку сама, щоб мене ніхто нічого не питав, щоб я нікому нічого не пояснювала, щоб мене ніхто не чіпав", – поділилась Ніна.
"Вчора гуляла, дивилась на хмари, а вони утворили наш тризуб", – замрійливо посміхнулась Ірина.
