Разом з психологом говоримо про військових, які не можуть повернутись до мирного життя через фізичні або психологічні травми.
Олександр з Маріуполя: "Трохи підлікуюсь – і можна їхати"
29-річний Олександр Александровський з позивним Стоматолог родом з Маріуполя, але на лікуванні в Дніпрі. Чоловік служив у складі 3-ої окремої штурмової бригади ЗСУ як санлікар, займався медичною евакуацією. Олександр пробув дев’ять місяців на Запорізькому напрямку, потім – у Бахмуті.
Далі – пряма мова.
"Я вирішив піти до армії на третій день війни. Це мій обов’язок як чоловіка. У мене багато друзів військових, частина з них зараз у полоні. Я не міг дивитись на все з дивану.
Так трапилось, що ракета прилетіла у двір одного дому в Краматорську, коли ми проїжджали поруч. Це було 1 лютого. Довелось витягувати людей з-під завалів. У мене й до цього були проблеми зі спиною. А тоді її дорвав, заробив травму хребта. В лікарню потрапив у лютому 2023, 20 числа була перша операція.
Хочу повернутись на фронт, бо війна триває. Я наразі в підвішеному стані, бо моє здоров’я багато чого не дозволяє робити. Носити броню, бігати та тягати поранених я не зможу фізично. Окрім того ми ще й копали, тягали мішки, колоди, зброю – все. Зараз я ледь можу вдягти шкарпетки. Нині для служби мені не вистачає лише здоров’я. Трохи підлікуюсь – і можна їхати. Як я можу полишити побратимів? Не важливо, скільки ти провів з цим другом, чи це хлопець з твого підрозділу або з іншого.
Крім того, у мене є проєкт мобільної стоматології. На 98 % все готово. Залишилось доробити причіп, і я зможу й далі надавати допомогу військовим з тієї спеціальності, на яку я навчався. З власної кишені я в це вклав вже, мабуть, 100 000 гривень.
У машину швидкої стоматологічної допомоги ми закупили все необхідне обладнання: крісло, установку, рентген-апарат, стерилізаційні засоби. В причепі будуть розхідники, вода, генератор, дизель. Це повністю автономний проєкт, буду надавати весь спектр стоматологічних послуг (окрім ортодонтії та вузьких, які на передовій не потрібні). Гострий біль, видалення, хірургія – все це можна буде робити. Є схожий проєкт ще з 2014 року – "Тризуб". Я не перший.
Раніше було багато бійців, які потребували стоматологічної допомоги. Підходили до мене зі скаргами на гострий біль, а я нічого не міг зробити. Хлопці терпіли це навіть по два тижні.
А ще ми з моїм асистентом можемо надавати допомогу пораненим. Цим я й займався "на нулі". Єдине, що я не зможу — тягнути.
Я би побажав побратимам повернутись живими, здоровими, всім українцям – перемоги. А ворогу – смерть".
Нещодавно Стоматолог дізнався від знайомих, що його дім в Маріуполі зруйновано. Але він все одно мріє колись повернутись додому. Допомогти донатами на швидку стоматологічну допомогу (на паливо, на розхідні матеріали, інструменти) та на відновлення будинку можна за карткою: 5375 4112 0490 6460.
Олексій з Дніпра: "Мене не хочуть відпускати з медичних причин"
24-річний Олексій Березовський з Дніпра воював у Луганській, Донецькій та Харківській областях. До армії пішов у 18 років. Тоді хотілось військової романтики.
Далі – пряма мова.
"Мій контракт завершився ще до повномасштабної війни, але після 24 лютого 2022-го я пішов у перших рядах, бо це мій обов’язок. Зараз я в Дніпрі після поранень та контузії. Але я хочу повернутись на передову. Поки я можу тримати в руках автомат, поки я можу рухатись, ходити, я можу ще принести немало користі. Я не хочу сидіти в тилу та кричати: "Вперед, я в вас вірю!". Найкраще вмію воювати та виконувати накази, тому й маю цим займатись. Без цього вже не можу. Там відчуття, адреналін постійно, без яких складно.
Зараз мене не хочуть відпускати з медичних причин. На передову мені заборонили повертатись психіатр та невропатолог. Сказали, що у мене є якесь порушення адаптації до навколишнього середовища. Але планую трохи підлікуватись, налаштуватись морально та повернутись. Поки я тут, намагаюсь цінувати кожний момент. Бо там лиш думки про те, як дім, як сім’я та як вижити.
З моїх найближчих побратимів вже нікого не залишилось. А хто й залишився, зараз мають інвалідність. Але у мене є сім’я, і якщо не я, то хто буде їх захищати? Нині моя родина у Канаді. Якщо мене не стане, житимуть як і інші, хто втратив близьких. Впораються.
Смерть мене з одного боку лякає, бо це ж смерть. З іншого… це щось нове. Мене двічі від неї рятував Файзер. Думаю, по той бік особливо нічого немає, лише темрява".
Про Файзера ми писали раніше – "У ворога був наказ Файзера брати живим. Історія життя героя України, у якого не витримало серце". В травні 2022 року Файзер отримав орден "За мужність" ІІІ ступеня за те, що у Верхньому Торецьку вивів з оточення 13 людей – живих бійців з усіх рот. 14 січня 2023-го Файзер посмертно отримав "Сталевий хрест" за взяття Балаклії та Ізюма.
"Навіть якщо у такої людини не буде рук чи ніг, вона хоч би й поповзом, але добереться туди" – коментар психолога
Світлана Сухомлин – психологиня та психотерапевтка з 14-річним досвідом. Викладає в Дніпровському гуманітарному університеті на кафедрі психології. У своїй практиці працює з емоційно та фізично травмованими.
"Український народ дуже цінує рід, своє коріння, і почуття військового обов’язку – це більше, ніж виховання, це передається з молоком матері. Чоловік, який вважає себе чоловіком, йде захищає і дружину, і дитину, і матір. Це нормально, адекватно, особливо стосовно нашої нації.
Якщо чоловік повернувся після важкої контузії, з втратою мови, став недієздатним, то у нього немає почуття не виконаного боргу. У нього є почуття, що він зробив все, що міг зробити – віддав своє емоційне та фізичне здоров’я, щоб захистити так, як він міг.
Ті, хто повернулись до мирних міст та хочуть знов піти воювати, у будь-якому випадку знайдуть привід і повернуться. Якщо людина розуміє, що вона хоче бути там і ніде більше, і навіть готова віддати там своє життя, вона знайде спосіб. Навіть якщо у такої людини не буде рук чи ніг, вона хоч би й поповзом, але добереться туди.
У мене є клієнт з трьома важкими контузіями, з проблемами зору, слуху, координації, у якого дуже хвора матір, якій необхідний догляд, і без нього вона точно загине, але він все одно знайшов спосіб повернутись на фронт. Людей, які прийняли рішення йти до кінця і віддати за це своє життя, не зупинить ніщо.
Багато з чоловіків, особливо молодих, які не реалізувались у житті, сприймають війну як можливість реалізувати себе. Це можливість довести собі, своїм близьким та світу, що вони чогось варті.
Є чоловіки, що залежать від ігор. Це ігроманія. Для них війна – це гра, адреналін, вони до кінця не розуміють серйозності того, що відбувається. Але це гра ціною життя.
Все залежить від інтелектуальних можливостей та почуття самореалізації. Допомогти таким захисникам практично неможливо. Для цього необхідна терапія, але вони не погоджуються на неї, бо не визнають проблему. Вважають, що у них все добре.
Рекомендую сім’ї військового, що опинився в таких обставинах, емоційно, тепло та м’яко сприймати всі його рішення, приймати його. Все має бути згладжено, лояльне, з любов’ю, увагою. Запам’ятайте його в цей момент, бо коли він повернеться, він буде іншим. Якщо повернеться. Зробіть так, щоб ваш партнер відчував підтримку та хотів живим повернутись додому. Даруйте йому ласку, піклування, не влаштовуйти істерики, не ставте ультиматуми, бо це лише зіпсує стосунки та щастя моменту, який може не повторитись".
