Антон Русінов – київський програміст і велолюбитель, але його рідне місто – Нікополь. Пригода Антона розпочалася 19 серпня, коли він написав у своєму інстаграмі, що проїде на велосипеді 542 кілометри, аби востаннє побачити Нікополь. Паралельно хлопець відкрив збір донатів на підтримку "Восток SOS".
Протягом всього часу подорожі ми були на зв’язку з Антоном.
"Я готуюсь до того, що Нікополь – місто, в якому я народився і виріс, – може перестати існувати як місто і залишитись на довгі роки сірою зоною на лінії зіткнення. Ми чуємо від військових заклик: "Евакуюйтеся!", проте досі бачимо, як люди залишаються в найгарячіших точках: Салтівка в Харкові, Інгульський в Миколаєві… Мені важко зрозуміти людей, що залишаються, але я намагатимусь це зробити", – писав хлопець у своїх соцмережах.
Він вирішив доїхати з Києва до рідного міста на велосипеді, подивитись на понівечений Нікополь, поспілкуватись з матір'ю особисто і дізнатись, чого вона не їде, проінспектувати її "нахвалений охуєний підвал".
"І щоб не марнувати інфопривід, я вирішив назбирати мільйон гривень для волонтерської організації "Восток SOS". Схема накатана і проста: я їду й знімаю контент, люди накидують в банку донатів, репостять все, що бачать, і пінгують всіх допомагати".
Далі публікуємо шматки з наших листувань з Антоном.
День перший, 20 серпня
Помітив кілька речей:
• збирання врожаю йде повним ходом: як на полях, так і на приватних фермерських угіддях і городах;
• у Михайлівці Черкаськоъ області люди облаштували кафе в парку для солдатів, і там можна задонатити їм на каву;
• у Смілі мене зацікавив герб. Там зображена дівчина, що ламає стрілу. За легендою вона провела козаків в тил татарів, але сама загинула від пострілу в серце.
День другий, 21 серпня
Сьогодні з самого ранку була паршива дорога і було складно, аж поки я не в'їхав в рідну Дніпропетровську область. Люди перестали вранці донатити, але активізувались трохи під вечір. Тому вранці я був дуже засмучений, а потім зрадів. Зібрали вже більше 30 000 грн.
З самого ранку бачив дуже багато військової техніки і військових. О 9:30 доїхав до якоїсь кафешки, разом з військовими замовляв каву, так один із них травив байку про те, як у казармі були пацюки, і якось один чел вирішив зіграти з твариною в футбол, але вона заскочила йому в штанину.
Потім зустрів двох військових парамедиків, в одного з них була явно давно пробита голова… Далі наді мною дуже низько пронісся військовий літак. Було багато колон техніки. А потім я зупинився біля сільського магазину, там сиділи двоє військових, вони зацікавилися моїм вєлом, я розповів їм, що їду аж із Києва.
32 515 грн зібрано.
Я підписаний на телеграм-канал з нікопольськими новинами, бачу, коли сирени. Вночі я чув обстріли навіть за 75 км звідти.
День третій, 22 серпня, Нікополь
Біля вокзалу багато людей, але потім, коли заходиш у двори, розумієш, що багато хто евакуювався. Мені кажуть, що люди на ніч виїжджають у сусідні села, поля, Покров…Був у своїй школі, де ховався мій брат. Мати показала свій підвал, він у неї реально крутий. Рідні живуть біля історичної будівлі. Люди провели туди світло, облаштували ліжка і запаси провізії. З дитинства це була її мрія – жити у цьому районі, тому вона навіть не думає виїжджати, а я не можу тиснути. Сам під обстріли ще не потрапив. Але думаю, що вночі потраплю, вони тут регулярні.
День четвертий, 23 серпня, Нікополь
Коли були обстріли з "Градів", я вже їхав у Дніпро. Було жорстко, бо якраз від матері їхав, з ринку, на якому вона працює. І саме там були обстріли, я бачив у телеграмі. Я почав їй писати, їдучи…
