Трагічні обстріли, успішна робота ППО та постійні переживання.
Ранок 24 лютого. Нам було страшно, гучно і важко. Ми не знали, що робити, куди бігти, де шукати безпеку та спокій. Той ранок змінив усе. Змінив нас – українців. Минуло 365 днів – рік з початку повномасштабної війни, а нам все ще буває страшно, гучно і важко. Але тепер ми знаємо, наскільки сильні та згуртовані. Навчились бути хоробрими, не дивлячись на провокації країни-агресорки, погрози та терор. Навчились допомагати, донатити та піклуватися одне про одного. Не вірити в прогнози, а спиратись лише на власні сили.
З 24 лютого Дніпро став хабом гуманітарної та соціальної допомоги. Тисячі людей їхали через наше місто, тікаючи з Донецької, Луганської, Херсонської, Харківської, Запорізької областей. Десятки тисяч українців обрали Дніпро тимчасовим притулком для життя.
Ворог завдяки невтомній праці наших захисників не ступив на територію Дніпропетровської області, але обстрілював прикордонні території та всі міста. Та й продовжує це робити. У цьому тексті ми зібрали найтрагічніші для Дніпра події останніх 12 місяців.
З моменту початку повномасштабного вторгнення росії на Дніпропетровщині пролунала 1721 повітряна тривога. Цей рік видався надзвичайно продуктивним для ППО нашого регіону. Всього засобами повітряного командування "Схід" було знищено 530 повітряних цілей, з них понад 170 крилатих ракет та більше сотні дронів, до річниці підбили підсумки захисники.
28 червня – "приліт" по СТО
Шість ворожих ракет над Дніпром. Чотири збили, а дві влучили в СТО "Автодизель" – написав Борис Філатов у фейсбуці.
"Щойно руські мр@зі влупили ракетою по СТО “Автодизель”. Найкраще СТО, де всі дніпряни ремонтували свої дизельні автомобілі. В тому числі і я свого "крокодила". Жодних військових, жодної зброї, жодної техніки".
Під уламками СТО знайшли двох загиблих – чоловіка та жінку. Ці люди опинилися в епіцентрі вибуху. Вони не були військовими, у них не було зброї. Там працювало мирне підприємство з мирними людьми, – зауважили в обласній військовій адміністрації.
19-річна Діана разом з подругою була на Монастирському острові, коли повідомили про початок повітряної тривоги. За п'ять хвилин дівчата помітили два палаючих вогники в небі.
"Може поцілуємось перед смертю?"
"Пам’ятаю той день, був гарний настрій і бажання гуляти літнім Дніпром до початку комендантської години. Саме тому вирішили з подружкою пройтись до Монастирського. Це наше улюблене місце для прогулянок. Коли дістались до міського пляжу, відчули втому, тому вирішили перепочити на гойдалках".
У мене в середині було відчуття спокою та розслабленості, яке зруйнувала одна фраза дитини. Маленька дівчинка поряд грала у піску, потім підвела очі до неба і гучно промовила: "Мамо, дивись, у небі палають вогники!
Ми побачили, як дві палаючи ворожі ракети (або може ППО, я так і не зрозуміла) летять у наш бік. У нас звичайно почався шок та максимум паніки. Я ридала. Бо справді думала, що це останні хвилини мого життя.
Було таке враження, що ракети летять просто на нас. Поряд знаходився міст, тому відразу подумали, що рашисти цілились саме у нього. Тоді ми, швидко підвівшись, почали бігти якомога далі від переправи. Зупинились біля якось компанії, що відпочивала на пляжу. Чомусь здавалось, що бути біля людей безпечніше. Якийсь незнайомий парубок, помітивши нас, пзапитав: "Може поцілуємось перед смертю?". Ми посміхнулися та відійшли на декілька метрів далі від нього.
Червоні вогники пролетіли повз острів, і через секунд п’ять ми почули перший вибух і одразу за ним другий. Далі – ступор і повне нерозуміння, що робити. Чи залишатися на Монастирському, чи може шукати найближче укриття? Почав розриватись телефон від дзвінків знайомих та батьків. Простоявши у шоці хвилин двадцять, ми вирішили йти у гуртожиток. Це був страшний шлях, прислухались до кожного звуку і щохвилини дивились у небо. А потім не могли заснути всю ніч та обговорювали те, як нам сьогодні пощастило залишитися у живих".
А так ППО працювала над нашим містом 5 липня.
15 липня – "приліт" по промисловому підприємству і по вулиці поряд з ним
Ввечері 15 липня в місті пролунало декілька вибухів. 16 липня стало відомо, що гатили по Південмашу та вулиці Робочій. Про це повідомив Борис Філатов у своєму телеграм-каналі
"Нам ракетами розвалили кілька разів аеропорт, лупили по всіх околицях міста, стріляли по мосту просто в центрі, розбомбили нафтобазу та СТО, але співгромадяни наполегливо продовжували ігнорувати сигнали повітряної тривоги. І ось прилетіло на ПМЗ та в район Робочої".
У ОВА зазначили, що через ворожу ракету на підприємстві стався спалах. Вогнеборці приборкували полум’я майже 38 годин. Обстріл забрав життя трьох людей, шістнадцять – отримали поранення.
20-річний студент Андрій чув гучні вибухи у той день. В будинку затремтіли вікна та двері. Парубок каже, що 15 липня – найстрашніший день для нього за час війни.
"Загроза при видимому процвітанні"
"Я живу на проспекті Богдана Хмельницького – це 4 паралельні проспекти від вулиці Робочої. Коли почув вибухи, дуже злякався. І після прильоту не міг заспокоїтись ще дуже довго. Здавалось, що це затишшя перед бурею. Чекав, що за цією атакою підуть і інші. Потім це відчуття небезпеки почало переслідувати мене щодня. Почав жити немов кожен день – останній. Я розумів, що приліт може статися кожної секунди.
Це "дамоклів меч", що нависає над кожним українцем. Загроза при видимому процвітанні. Тобто коли не гатять – у нас все спокійно та безпечно, але насправді ракета може прилетіти в будь-який час.
Щоб упоратися з нав’язливим відчуттям тривоги, почав дуже багато спати. Здавалось, поки я відпочиваю, все безпечно. Це була втеча від власних емоцій. Також допомагали приборкати страх мої захоплення – комп'ютерні ігри, музика та дуже багато серіалів. Я емоційна людина, а тому часто не міг опанувати власні почуття. Та завдяки подіям 2022 року навчився працювати з емоціями. Тепер можу тримати їх під контролем у критичні моменти життя. Але є зворотний бік: бути емоційною людиною і не виявляти емоції – це означає повністю закритися в собі, нічого не відчувати та бути максимально раціональним".
Відео збиття дрона силами ППО. Вересень 2022-го.
29 вересня – ракетний удар по приватному сектору
Рашисти вгатили по приватному сектору Дніпра. Внаслідок удару загинуло двоє дітей, їхня мама та бабуся.
"Вирва, яку ви всі бачили на фотографіях, приблизно 8 на 10 метрів.. Бабуся Алла, мама Наташа, дочка Василиса та хлопчик Іван і маленький песик Джек загинули", – писав Борис Філатов.
Будинок родини повністю знищило. На руїнах рятувальники помітили старого песика Крима. Собака був у поганому стані. Його забрали до КП "Зооконтроль", де про тварину дбали фахівці. Але пізніше Крим помер – організм не витримав.
25 жовтня – "приліт" по АЗС
Результатом вечірньої атаки ворога по Дніпру стала пожежа на одній з автозаправних станцій.
"Російські терористи запускали свої ракети по місту, але уламки снаряда впали на місцеву АЗС", – повідомив ексзаступник голови Офісу президента України Кирило Тимошенко.
Страшні кадри з місця попадання ракети швидко поширились інтернетом. На фото видно автівки, які опинились в епіцентрі вибуху, уламки обладнання та воронку від вибуху просто посеред дороги. Резервуари з паливом вцілили, тому не спалахнули. Але пожежу не вдавалось загасити цілу годину.
Загалом в епіцентрі вибуху опинилися шестеро людей. Двох врятувати не вдалося – вагітну жінку та працівника автозаправки. Чотирьох людей ушпиталили, писало Суспільне.
14 січня – ракетний удар по житловому будинку на Перемозі
Внаслідок влучання ракети у багатоповерхівку було зруйновано два під'їзди. 46 людей загинули, 80 поранено, 9 зникли безвісти – повідомив голова ОВА.
"Від деяких тіл залишились лише фрагменти. Ми повністю перебираємо сміття, щоб жоден фрагмент не зник, але є вірогідність, що деякі люди в прямому сенсі слова щезли", – зазначив міський голова Дніпра Борис Філатов.
Пошукова операція тривала 69 годин. Були залучені більше сотні рятувальників та понад 40 одиниць техніки. Всього до робіт долучились понад 520 людей та 140 одиниць техніки, пише Суспільне.
Історії загиблих від ракетного удару читайте у наших матеріалах:
"Їх убила росія: діти і дорослі, які загинули у будинку на Перемозі"
"Їх убила росія: діти і дорослі, які загинули у будинку на Перемозі.Частина 2"
"Їх убила росія: діти і дорослі, які загинули у будинку на Перемозі. Частина 3"
Студенка Єлизавета разом зі своїм хлопцем проїжджала повз четверту Перемогу, коли поряд прилетіла ворожа ракета.
"Я не думала, що поряд з "прильотом" може бути так тихо і спокійно"
"Зазвичай я люблю залишатися вдома одна та проводити деякий час на самоті. Але в той день я ніби інтуїтивно відчула, що мені краще бути поряд з коханим. Мій хлопець їхав у перукарню на лівий берег. Коли він пішов до майстра, я вирішила не сидіти на місці та погуляти Дніпром.
Мене не покидало відчуття тривоги, здавалось, щось має статися. Та навколо все було гаразд: люди займались своїми справами, усе працювало і лише новині пабліки в телеграмі сипали "передбаченнями" на сьогодні. Потім ми зустрілись з хлопцем, сіли у маршрутку і поїхали додому. Він дав мені свій навушник, протягом усієї дороги ми розмовляли про музику та слухали різні треки. Вже доїхали до четвертої Перемоги, коли це сталося.
У навушниках грала пісня Наді Дорофеєвої "Різнокольорова", може в цьому й була причина, чому ми майже не чули вибух. Мій хлопець взагалі подумав, що це хтось "підрізав" автобус.
Все сталось дуже швидко. Водій зупинив маршрутку посеред дороги, люди почали вибігати з нею. У небо піднявся стовбур диму. Я не могла повірити, що це був "приліт" ракети, адже думала, було б набагато гучніше та була б сильна вибухова хвиля. Житлові будинки закривали від нас місце прильоту, тому ми тільки здогадувались, що ракета могла потрапити у багатоповерхівку. Хоча хлопець був впевнений у цьому, а я не могла повірити та пропонувала інші версії: може це щось просто вибухнуло або працювали сили ППО.
Я не думала, що поряд з "прильотом" може бути так тихо і так спокійно. Але цей спокій кудись поступово зник, коли з’явилось усвідомлення, що поцілили у будинок, який зовсім близько знаходився поряд з нашим. Тоді я почала розмірковувати, панікувати та плакати. Якби я залишилась в той день вдома, я б відчула цей вибух набагато сильніше, бо сусіди казали, що наш дім похитнувся Мені пощастило бути поряд з коханою людиною, бо так звичайно емоційно легше "вивозити" подібні випадки.
Та пісню Дорофеєвої слухати більше не можу, відразу пригадую той страшний день".
