Щоденник БeZVIZ: як це було

БеZVIZ. День перший На Монастирському людно: це зовсім не дивно з огляду на те, що найближчі три дні тут проходитиме музичний фестиваль у типовому для Дніпра острівному форматі. Рухаємось у бік прохідної, щоб розвідати обстановку на підступах. Для комфорту відвідувачів на Монастирський острів проклали понтонну переправу, яка діятиме протягом усього фестивалю. Але через переправу я піду вже увечері, а зараз простую через міст. Перекупник Коло акваріуму якийсь чоловік середніх років, як на базарі, пропонує квитки. У касах та у офіційних розповсюджувачів в інтернеті одноденний квиток коштує 600 грн. Підходжу, питаю, скільки коштують у нього: 300 гривень. Цікавлюся, чи можна дешевше – можна, якщо брати оптом, від 8 осіб. Забігаючи наперед, скажу, що цього чолов’ягу в перший же день викриють організатори та викличуть поліцію. Коло каси на вході черга. Проходжу акредитацію, отримую бедж і браслет. Комусь на руку надягають VIP-браслет срібного кольору. Ці люди єдині можуть проходити на бекстейдж, щоб поспілкуватися з зірками, а я зі своєю акредитацією можу пройти тільки на прес-конференції. Кулька Читаю на вході, що квиток у кемпінг на три дні коштує 300 грн, один день паркування обійдеться у 150 грн. Дітям до 10 років з дорослими можна потрапити на фестиваль безкоштовно, тільки на КПП необхідно показати свідоцтво про народження. На БезVIZ можна навіть із твариною – у разі наявності паспорта, а для собак обов’язковий намордник. На територію фестивалю, крім очевидних піротехніки, колюче-ріжучих предметів та наркотичних речовин заборонено проносити продукти харчування та рації, а також, цитата: "будь-які літальні, повітроплавні, вертикально-підіймальні пристрої та механізми, у тому числі, але не без винятку: квадрокоптери, повітряні кулі, китайські ліхтарики, повітряні змії тощо". Посміхаюсь: якраз намагаюсь потайки пронести на фестиваль повітряну кулю. На вході огляд особистих речей: показую, що не маю ножа, і потрапляю нарешті на територію фестивалю. Вже шоста, концерти почалися. Одразу прямую до головної сцени (White Stage) – тут мало людей. Обладнаний критий фудкорт поки приваблює більше, ніж те, що відбувається на сцені. Мами Маркетплейс, який обіцяли організатори – це рівний майданчик, на якому по периметру розташовані палатки, у яких продають усяку всячину: одяг, прикраси, їжу, напої. Мою увагу привертає палатка з написом "Мама1". Підходжу поспілкуватися – за прилавком сидять Дарія та Юлія. – Це соціальна міні-пекарня, в якій працюють мами, що самостійно виховують дітей. При ній у нас є невеликий соціальний будинок, у якому можуть жити ці мами, доки ми допоможемо вирішити їхні проблеми, щоб вони змогли з’їхати від нас в самостійне життя. – Ви тут безкоштовно? – Так, організатори "Безвізу" виявилися соціально відповідальними, і нам запропонували побути тут безкоштовно. – Що я можу у вас смачного поїсти? – От фірмові горішки зі згущеним молоком і рогалики з яблучним джемом по 35 грн за 8 штук, безе і шоколадне печиво по 35 грн за дві штучки. Все можна купити в інтернеті, до речі, дешевше буде. Весь наш прибуток іде на соціальні проєкти. Ми надаємо житло сім’ям у важких ситуаціях. Вони можуть жити там стільки, скільки потрібно. Дякую дівчатам і йду далі. На жовтій сцені перерва, тому можна поки поглянути на електронну Module Stage, де ближче до ночі розпочнеться найцікавіше. Поки що тут менше двох десятків людей під сценою, зате вона найближча до води: якихось 30-40 метрів. Увагу одразу привертає величезна рожева гойдалка, встановлена прямо над водою. Бухало Доки вагаюся, чи варто мочити ноги заради фото на рожевій гойдалці, коло неї виникає довга черга з охочих пофотографуватися. Думаю, час піти на жовту сцену (Yellow Stage), тим паче, звідти долинають незвичні звуки. Здається, скрипка, гітара, ударні і ще якийсь екзотичний інструмент. Я підійшов якраз на виступ львівського гурту Joryj Kłoc. Це "український обрядовий хіп-хоп дайбоже-етно-чорт". Хай там як, а гітара-скрипка-бухало (наголос на першому складі, це ударні такі) і ліра (старовинний інструмент мандрівних музикантів-лірників) у поєднанні з несамовитою енергетикою утворюють вдалий симбіоз. Далі ноги понесли мене до білої сцени, де скоро повинен розпочатися виступ гурту "Бумбокс". Людей тут повно, хлопців просили зіграти на біс, але таймінг – штука сувора. Мені також уже час вирушати додому, тому на цьому перший день фестивалю особисто для мене закінчився. На берег вирішив повертатися через понтонну переправу, на шляху до неї поцікавився у панів поліцейських, чи не трапилося, бува, якихось ексцесів сьогодні, на що отримав негативну відповідь. Було гарно прогулятися переправою під вечір, коли на ній запалюють вогні – світло рожевих ліхтарів виглядає дуже футуристично. БеZVIZ. День другий Прийшов вже під вечір, схопив першого-ліпшого хлопця-глядача, аби спитати, як йому. Максиму подобається: – Я, чесно кажучи, вражений, не очікував такого від мерії, це реально круто, що до нас завітали такі артисти. Тим паче, що квитки можна було купити в "АТБ" за 200 гривень. "ТНМК", "П’ятниця" – це мої улюблені гурти, тому я так кажу. (Насправді "Безвіз" влаштовує не "мерія", а міська програма "Культурна столиця", і не за бюджетні кошти – прим. ред.). – Ти збирав фішки в АТБ? – Так, мені і мама допомогла, і подруги притаранили ще 20 фішок, тому ми усім роздали квитки, кому можна було, і відпочили просто нереально. Моя подруга на касі попросила у незнайомих людей фішки. Вони скупилися майже на 1 500 грн, а фішки їм не були потрібні. – Тебе щось здивувало на цьому фестивалі? – Те, що неймовірно багато людей. Я завжди ставився до дніпровських фестивалів як до якихось маленьких. А тут прийшло, може, кілька тисяч, мене це реально здивувало. Ну і те, що у нас вистачає грошей, щоб організувати фестиваль рівня Atlas Weekend. Я був на Атласі, і реально дуже схоже. Заморозка Відійшов від Максима і випадково натрапив на медика "Червоного Хреста". Питаю, як мені допомогли б, якби стало погано: – Ми як "Червоний Хрест" не даємо таблеток, надаємо тільки першу допомогу, плюс максимум при розтягненні можемо зробити заморозку. – А люди до вас звертаються взагалі? – Близько десяти чоловік було. Одна людина зірвала собі бородавку, хтось десь впав, в основному натерті ноги. Прийшов хлопець після регбі, у нього було, імовірно, вибите плече, ми його направили в "швидку". Здається, що сьогодні на острові ще більше людей. І, як виявилося, не всі вони потрапили сюди через офіційний вхід. Тарас та Іван знали заздалегідь, що будуть прориватися: – Цього року вирішили не змінювати традицію. Кількома роками раніше так само потрапляли на футбольні матчі. Ми так чинимо не тому, що немає грошей, а тому, що нам "по фану" сам процес: мандраж, пошук можливих шляхів, щоб "вписатися". – Як все було? – Нас було двоє. Ми зустрілися в центрі, трохи випили, щоб пропав страх, і пішли в бік Монастирського. Підійшовши до головного входу, виявили, що вся територія проведення фестивалю за парканом, перелізти через який неможливо – за ним охорона. З цієї ж причини перейти через Дніпро теж невдала ідея. Ми постояли перед входом і вже збиралися йти назад, як побачили велику компанію, яка прямувала до входу. Мовчки пішли за ними. Ми зрозуміли, що це наш шанс. Незрозуміло як, але нам не запропонували купити квитки, не попросили показати браслети – ми просто злилися з тими хлопцями і опинилися на території фестивалю. Чи соромно мені? Трохи. Але я молодий і хочу пробувати і відчувати. Щоб через роки не було нестерпно боляче. Хлопці пішли чекати на Lordi, а я краєм вуха почув, як Фагот з "ТНМК" розповідає комусь, що Фоззі приготував для "Безвізу" спеціальний танок. Монастирський. – Бувають місіонерські пози, а буває монастирський танок. Фоззі сказав, що не знав про такий величезний острів в центрі Дніпра. А Фагот згадав, що вони спускалися на нього на канатці у 99-му: – Готель "Рассвет", у ньому проведено було скільки часу! І які яскраві часи! Дев’яносто дев’ятий рік, ти шо, забув? Як ми на ньому не були? Це ж Монастирський… Тоді він ще називався Комсомольським, було діло. Ну як ти не пам’ятаєш! На це Фоззі відповів: – Вдома поговоримо. І я, мабуть, поїду додому. Поговорю зі своїми, розкажу їм про БезVIZ, про відродження Павліка. Багато чого є розказати…