“Ти ж такий молодий, як далі жити будеш?”. Правильна реакція на надлюдей

За даними Мінсоцполітики, понад 59 тисяч людей, які постраждали від війни, звернулись по допомогу у протезуванні. Здивовані погляди, недоречні питання, нестримані вигуки просто у громадських місцях – саме з такими реакціями стикаються захисники, які втратили кінцівки через поранення. Ми завітали до Дніпровського центру протезування, де поспілкувались з надлюдьми – бійцями, які тепер живуть з протезами. Які реакції від суспільства їх дратують? Яких випадків хотілось би уникнути? Також психологиня пояснила, чим обумовлена бурхлива реакція людей та яким має бути толерантне ставлення. "Інколи мені здається, що моя права нога не така гарна, як цей протез" Фото: Анастасія Кот 26-річний Сергій втратив ногу 22 серпня 2022 року у Соледарі, з березня 2023-го перебуває у Дніпровському реабілітаційному центрі. "У нас було завдання: розмінувати територію. Майже в кінці справи я наступив на міну.... так втратив ногу. Одразу після того, що сталось, мене відвезли до лікарні у Луцьку, де кінцівку ампутували. Я довго чекав на протезування та якось приїхав на ВЛК, де дали номер протезного центру у Дніпрі. Вже через місяць я стояв на нозі. Тут зробили мій протез. Більшість людей в суспільстві взагалі не реагують та не звертають увагу на мій протез. Навіть близькі ставляться нормально. Було багато жартів, по типу "одна нога тут, а друга – там". Треба розуміти, що людина з протезом нічим не відрізняється від інших. Є тільки певні побутові складнощі. Наприклад, протез потрібно постійно знімати, а потім вдягати знов. У інших аспектах я до нього вже звик. Інколи мені здається, що моя права нога не така гарна, як цей протез. Плюсів багато: наприклад комарі не кусають!". "Мене побачила бабуся в магазині і почала кричати" Фото: Анастасія Кот 21-річний Андрій втратив ногу під час штурму в Луганській області. "Поряд вибухнула міна, уламок від якої поранив ікру та вирвав сухожилля, які відповідають за рухомість та чутливість ноги. Потрапив спочатку до 16 лікарні Дніпра, тут мені ампутували ногу. Потім відправили в Уманський і Вінницький реабілітаційні центри. Згодом перевівся сюди – в Дніпро. Після втрати кінцівки почувався хріново. Інших слів не підібрати. Відразу впав духом, але з часом змирився та усвідомив. Реакція близьких була також не дуже, всі були у шоці. Але вони мене підтримували розмовами, передавали солодке та соки. Бувають таке, що люди бачать мене та починають жаліти. Вони дивляться (можливо, самі навіть це не усвідомлюють), але по погляду стає зрозуміло, що вони ніби зневажають тебе чи в шоці від побаченого. Нещодавно був такий випадок: я зайшов у крамницю, мене побачила бабуся та почала кричати: "Синку. Як так? Що трапилось? Ти ж такий молодий, як ти далі жити будеш?". Мені було це неприємно, бо чужа людина влаштовує "концерт". Я просто спокійно відповів: "Все буде добре, в мене є протез, та й життя на цьому не закінчується" і просто вийшов з крамниці. Але я розмовляв з деякими хлопцями, яким приємно коли в них розпитують про їхню травму, цікавляться їхнім станом". "Заново навчили ходити" Фото: Анастасія Кот 47-річний Сергій втратив ногу після поранення у Бахмуті. У реабілітаційному центрі вже 2 місяці. "Взагалі-то в мене був вибір: ампутувати кінцівку чи зберегти її, але я тоді не зміг би ходити. На те, щоб прийняти це рішення, в мене була всього хвилина. Я подумав, що краще бути без кінцівки, але більш-менш нормально рухатись. У дніпровському реабілітаційному центрі заново вчили ходити. Але поки що мені з протезом складно. Некомфортно, особливо через спекотну погоду на вулиці. Адже на ногу спочатку треба надягти силіконовий лайнер (чохол, який захищає від поршневих та ротаційних рухів, ударних навантажень, завдяки чому хода на протезі стає більш комфортною), а в ньому нога дуже пітніє. Це дискомфортно, тому я придумав лайфхак: спочатку на ногу надягаю шкарпетку, а потім вже лайнер. На протез люди взагалі не звертають увагу. Чи то я не звертаю увагу на те, як вони дивляться… Для мене головне – мій власний стан, як сприймає мене родина, а вони мене дуже люблять та підтримують". "Суспільству прийдеться прийняти той факт, що ми щодня дотичні до дива" О 10 ранку пацієнти покидають свої палати, виходять у світлий просторий коридор, де їх зустрічає тренер і запрошує на чергове тренування. В реабілітаційному центрі при Дніпропетровському протезно-ортопедичному підприємстві перебувають надлюди, як говорять працівники установи: захисники були на фронті, бачили вибухи та втрати, пережили ампутацію кінцівки, але наповнені жагою до життя. Ірина Ткач, сертифікована протезистка та інженерка, в центрі працює з 2016 року. Фото: Анастасія Кот "За фаховою освітою я технологиня протезних виробів. Я обрала цю професію свідомо, бо завжди хотіла допомагати. Саме в цю галузь пішла після початку війни у 2014 році", – говорить Ірина Ткач. Фото: Анастасія Кот На підприємстві фахівці займаються первинним протезуванням, складним протезуванням та ортезуванням. Головна мета протезування – відновити функцію втраченої кінцівки, максимально повернути якість життя, адаптувати людину. Перш ніж почати протезування, фахівець завжди дізнається, які особа ставить цілі. "Приходить, наприклад, військовий хлопець. Він втратив ногу, але мріє водити своє авто або грати в активні ігри зі своїми дітьми (у всіх завжди різні запити). Це важливо для нього, щоб добре почувати себе в суспільстві та бути незалежним. Тому ми маємо не тільки відновити функції втраченої кінцівки, а й повернути якість життя. Адже наразі є багато ветеранів, яким від двадцяти років. Але це не означає, що вже якісного життя в них не буде". Фото: Анастасія Кот Щоб швидко адаптуватися до протеза, потрібна реабілітація в гострому періоді, на моменті другої-третьої доби після ампутації починати підготовчі вправи. Їх можна робити на 5-6 день після того, як зняли шви. На адаптацію до протеза може піти від декількох діб до кількох місяців. "Потрапивши в стаціонарне відділення та спостерігаючи різні етапи прогресу, військові вже знають, що ампутація – це не кінець світу. Багато у кого з них повернення до свого звичного життя означає тримати в руках зброю та знову бути на фронті з побратимами – це їхня психологічна допомога та мотивація", – говорить Ірина Ткач. Фото: Анастасія Кот На підприємстві працює психолог, за потреби пацієнти можуть піти до нього. Але Ірина завжди радить звернути увагу на платформу Protez hub. Це інформаційний портал для постраждалих та їхніх близьких. Тут можна знайти чимало порад психологів, терапевтів та протезистів. "Суспільству прийдеться прийняти той факт, що ми щодня дотичні до дива. Тут перебувають надлюди, які не просто нас захищають, вони борються за своє життя й потім повертаються на фронт навіть з протезами – це справжній приклад для наслідування". Психологиня Елліна Карепова розповідає, як правильно поводити себе, якщо побачили на вулиці людину з протезом. "Процес прийняття свого тіла доволі тривалий, в кожного він свій. Якщо бійцю дуже важко, можна звернутися до фахівців. У бійців немає часу на відчуття – це ознака війни. Є швидка задача й вони її вирішують. Тобто під час адаптації все повинно бути чітко та зрозуміло без метафор і складних відчуттів. Фото: Анастасія Кот Людина, яка пройшла війну, переживає втрату кінцівки по-іншому. Найскладніший момент: втрата спроможності самостійно щось робити та потреба у сторонній допомозі. Тому підтримка оточення, а особливо вдячність за те, що людина захищала Батьківщину, вкрай важлива. Якщо ж є певне знецінення суспільством, адаптуватися буде складніше. Це стосується не тільки людей з протезами. Як правильно реагувати на людей з протезами – поради Елліни Карепової: 1. Не треба жаліти та намагатися дивитися в очі, а не на кінцівки. Можна спитати, чи потрібна людині допомога, але не нав’язувати її. 2. Основна потреба бійців – щоб їх сприймали повноцінними. І якщо людина дуже важко переживає цю травму, то треба давати підтримку та простір для самостійності. Для того, щоб зрозуміти можливості людини у певному стані, можна також звернутися до ерготерапевта та психолога. 3. Взагалі не можна виділяти окрему категорію "людина з протезом". Це і є проблема, коли особу, яка втратила кінцівку, переносять в іншу категорію. Це просто людина.