Волонтер, який возить загиблих "На щиті".
Олег Репной є частиною гуманітарно-логістичного центру "Бульдозер" з Дніпра. Від початку повномасштабного вторгнення волонтери на машинах з рефрижераторами долають тисячі кілометрів, аби востаннє доставити захисників та захисниць додому. Чоловіки займаються цим безкоштовно та без вихідних.
Ми поспілкувались з Олегом Репним про місію гуманітарно-логістичного центру "Бульдозер". Чи є відпочинок у волонтерів, які доставляють полеглих? Та як їх можна підтримати?
Пряма мова Олега – нижче.
А чому я не можу?
"Я народився у Латвії. У дитячий садок ходив туди, потім з родиною жив у росії, поки батько навчався. Далі – Таджикистан, Казахстан та знову Таджикистан. Шкільні роки, потім навчання у технікумі москви, в університеті ходив вже у вечірню зміну. Бабуся моя з Павлограда. Тато коли звільнився з армії, родиною переїхали ближче до неї…
Перед смертю Марк Твен сказав, що освоїв безліч професій за своє життя. Я збився з рахунку, у мене вже їх за 70 перевалило. Останні три роки перед повномасштабним вторгненням був у Європі, вів власну справу. Так сталось, що повернувся в Україну – таксував та займався ремонтом.
Вдома рвало дах у перші дні повномасштабного вторгнення. Подався у тероборону, а потім звернувся до знайомого з "Бульдозеру". Центр вже на той момент вивозив тіла загиблих. Запропонував свою допомогу.
– Другі руки потрібні?
Знайомий відповів за тиждень. Спитав: "А ти можеш?". А чому я не можу? Усе життя я готувався до цієї діяльності. Спочатку працювали вдвох, а через три тижні мені сказали, що вже поїду сам у рейс. Дали машину, яка раніше возила зелень до супермаркетів".
Я на це дивився і не розумів: так може бути?
"Пам'ятаю, як в перші місяці повномасштабного вторгнення потрапив до моргу Харкова. Я стільки трупів не бачив ніколи в житті, периметром двору лежало кілька ярусів загиблих цивільних з Салтівки. Їх не було куди вивозити, бо ворог взяв місто в напівкільце. І я на це дивився і не розумів: так може бути? Працівникам моргу не заздрив тоді, бо розумів, що з такою кількістю загиблих треба щось робити.
На початку 2022-го прифронтовими областями були Київ, Чернігів, Сумщина, Харківщина, частково – Полтавщина. Ми звідти забирали тіла і часто везли у Дніпро або у західні регіони. Нині центр, куди відвозять основну кількість загиблих, – це Дніпро. Звідси ми рушаємо в Чернігів, Київ, Суми, у західні та центральні області України".
Психологічна стійкість, готовність працювати 24 на 7 – і все без доходу
"Одному в рейсі працювати важко. Коли о третій годині ночі приїжджаєш у якийсь морг до Полтави, там пенсіонер зі зламаною спиною каже: "А я тобі ніяк не допоможу". Тіла важкі. Ми з хлопцями постійні клієнти у костоправа, бо часто випадають диски.
– Чи вам водії у "Бульдозер" потрібні?
– Та потрібні.
– А які умови?
Умови такі: психологічна стійкість, готовність працювати 24 на 7 – і все без доходу.
Найкраща перерва між рейсами – це коли зламалася машина. Вдома можеш побачити дитину, зустрітися з друзями, сходити на похорон когось зі знайомих. Коли в рейсі, ти нічого з цього не можеш зробити. Тільки якщо машина зламалась або захворів сильно. Коли диски раптово вискочили – і нога просто не може тиснути на зчеплення".
Заявки, втома та їжа
"Заявки на транспортування полеглих оформлюються в міру загибелі людей. Вранці може бути 7 заявок, а надвечір вже – 15-20 за маршрутом.
Бувало так, що до рейсу тільки у Дніпрі 220 кілометрів намотував. Двічі був у Мечникова, двічі – в четвертій лікарні. Ще двічі – на вагонах, де зберігаються тіла на ДНК-експертизу. Після такого виїжджаєш далі регіонами уже втомлений. О 4-й ранку наступного дня розумієш, що якщо не станеш десь на узбіччі та не поспиш, то просто не довезеш тіла. У сонному стані несеш безпеку іншим людям. Дві години перепочив та поїхав далі. Коли один у рейсі, люблю спати біля моргів у машині. Спокійно там.
Хотдог – наш найкращий друг. На жаль. Я б із задоволенням перейшов на веганське харчування або більш-менш корисне. Але потрібні калорії, щоб займатися важкою працею, треба м'ясо. Є тільки кілька міст в Україні, де волонтери годують нас та навіть дають їжу із собою. Дуже вдячні цим людям".
Донька
"У мене донька молодша мріє стати патологоанатомом (у пана Олега – четверо дітей, Прим. Ред.). Подивилася 8 разів серіал "Кістки". Інститут Джефферсона їй вже як рідний. Брав доньку в один рейс, підводив до рефрижераторів, щоби цей запах відчула, бо в серіалі такі чисті кістки показують. Нічого, не відлякало це її.
В інші рази кликав якихось друзів собі допомагати. Усі з різних причин відмовились".
Вміння дистанціюватись
"Я вмію дистанціюватись від своєї роботи. Це не про пофігізм.
Коли приїжджаєш у морг з тілами, а там, на жаль, навколо вже зібрались родичі. Чому на жаль? Тому що загиблого, якого ти тільки привіз, треба підготувати для впізнання та інших процедур. Був такий випадок, коли рідним показали тільки-но привезене тіло. Хлопець мав довгу руду бороду. Мама подивилася на нього та каже: "Це не мій син, кого ви привезли?".
Військком шокований, не знає, що робити далі, екіпажу нашому потрібно далі їхати. Експерт-криміналіст підходить до військового: "Заспокойся, забирай тіло, а зранку рідні нехай приїдуть". Спеціалісти поголили загиблого, наклали грим. Мама зранку приїжджає: "Ось це мій син!".
Родичів при зустрічі машини не повинно бути, але вони іноді насідають. Можуть дістати наші телефони – смикати у дорозі. При розвантаженні тіл не всім водіям вистачає твердості сказати "Зачекайте ось там". У кузові бувають 15 мішків, вони всі у крові та продуктах розкладання. Матері цього не треба бачити. Вона має дивитись на свою дитину вже у домовині – у гарному вигляді.
У багатьох водіїв не вистачає рішучості попросити родичів відійти від машини. Матерям у цій ситуації найскладніше, звісно. Вона ж народила, ростила, годувала. При зустрічі тіл бувають істерики на півтори-дві години, але на тебе далі чекають… Такі самі сім’ї у скорботі. Ми маємо виконати свою роботу до кінця".
Зараз громадська організація "Бульдозер" працює як частина гуманітарного проєкту Збройних Сил України "На щиті". Організовує роботу волонтерів Центральне управління ЦВС Генерального Штабу Збройних Сил України.
Машини "Бульдозеру" обслуговують з донатів людей. Вони через навантаження постійно ламаються, це заважає швидко довезти загиблих до рідних. Банка для допомоги волонтерам "Бульдозера".
І залишаємо номер картки: 5375 4112 0291 5364.
