Які висновки я зробив за 10 років війни: говорить військовий та журналіст Олександр Курбатов.
51-річний Олександр Курбатов з Дніпра – журналіст, який висвітлював події Революції Гідності та війни 2014-2022 років. Працював на 9, 11, Новому каналах, СТБ та Україні. Олександр був членом команди першої програми журналістських розслідувань у Дніпрі (2004 рік). Останнім місцем роботи чоловіка став проєкт BIHUS.Info. Після початку повномасштабного вторгнення Олександр Курбатов долучився до ЗСУ, тепер він пресофіцер 128 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Далі – пряма мова чоловіка.
Висновок №1: Конфлікт виник між народом та владою, яка безбожно крала
"Під час Революції Гідності, 24 чи 26 січня 2014 року, була велика бійня біля облдержадміністрації. Люди всередині ОДА сиділи з тітушками, які потім нападали на звичайних людей, що прийшли в усній формі висловити протест.
Загалом конфлікт в Україні виник між народом та владою, яка безбожно крала та зраджувала національні інтереси: допустила продовження розміщення російського Чорноморського флоту у Севастополі.
Янукович та його однопартійці впродовж року розкручували євроінтеграційні настрої. Тоді навіть журналістів з місцевих ЗМІ возили та показували, як живе сита Європа, а як – злиденна росія. А потім хабар від путіна різко зірвав стоп-кран у цих процесів, і Янукович намагався повернути країну в протилежний бік".
Висновок №2: У нас не було вибору воювати чи ні
"Було наївно вважати, що війна неможлива. Кожен раз ми думали, що путін відгриз шматок і нажреться цим. Сподівання на те, що людожер і маніяк може задовольнитися якимось шматком – велика помилка.
Звісно, масштаби війни тоді ніхто не міг передбачити. Було велике сподівання, що на цьому конфлікт вичерпається й до відкритого вторгнення не дійде... На жаль, у нас не було вибору воювати чи ні. Як сказав Черчилль: "Країна, народ якої обирає між ганьбою і війною, – ганьбу, отримує в результаті й те, і інше". Українці обрали тоді відстоювання, саме тому наша держава досі повністю не перетворилась у якийсь концтабір, де українців вивозять в депресивні російські регіони з дуже складною екологією, природою, як було під час встановлення радянської влади".
Висновок №3: Кнопка пуску початку війни і кнопка зупинення війни знаходяться не в Україні
"Війну можна розділити на кілька епізодів. Перший – це сам факт вторгнення, насичення Донбасу "ввічливими людьми", прихованими під шахтерів та трактористів – на російській техніці, під російськими прапорами. Кнопка пуску початку війни і кнопка зупинення війни знаходяться не в Україні. Другий – це коли Україна шаленими темпами почала відбудовувати власні Збройні сили.
На початку війни Україна була слабка, через це на неї напали. Я просто нагадаю, що абсолютно всі керівники: від керуючого СБУ до всіх генералів – були росіянами з російським громадянством. Наша армія була знищена і створювалась з нуля.
Раптом підвищився престиж військової служби, коли стало зрозуміло, що це – соціальний ліфт. І ним скористались багато людей. Це нормально, в будь-якому суспільстві воїни, які захищають країну, мають пільги.
А третій етап – це повномасштабне вторгнення, яке сталось, коли Україна змінила риторику і спробувала домовлятися з агресором. Він відчув слабкість знову.
Як показав 2022 рік, ми можемо набагато більше, ніж думаємо про себе. У Тараса Шевченка була прекрасна фраза: "Борітеся – поборете"".
Висновок №4: Не можна домовитись з людожером
"Я колись робив матеріал, що називався "Адвокат дьявола", про суд над маніяком Ткачем, на якому понад 100 жертв. Його ловили кілька десятиліть, доки не почали шукати не за портретом вбивці, а за портретом жертви. І виявилося, що всі жертви Ткача схожі між собою. Вони не вищі певного зросту, не міцніше певної статури. Стало зрозуміло, що він обирає жертву, з якою однозначно може впоратися.
Певним чином це можна порівняти з путіном. Повномасштабне вторгнення сталась не тому, що Україна робила щось не так, навпаки, Україна брала участь у всіх цих мирних угодах. Ми намагались налагодити діалог з окупованими територіями. Тоді не всі ще зрозуміли, що з маніяком-людожером домовитися не можливо.
Він просто чекав моменту, коли з'явиться хтось, з ким він однозначно може впоратися. І путіну здавалося (бо йому розповідали медвечуки й інші запроданці), що він дуже швидко впорається".
"Ткач був невисоким, тендітним. Це навіть візуально той самий психотип, що й у путіна. Після того, як Ткача засудили, і тривали нові й нові суди, щоб довести його причетність, росіянка Олена Булкіна вийшла за нього заміж і народила дитину, якій зараз вже 10 років.Інші росіяни підтримують путіна зараз. Це не збіг".
Висновок №6: Немає людей, які створені для війни
"Коли почалося повномасштабне вторгнення, у мене не було жодного сумніву, що робити. Я пішов в тероборону і став солдатом-стрільцем. А згодом – начальником служби зв’язків з громадськістю.
Немає людей, які створені для війни. Зі мною в одному окопі був вантажник, студент національного університету, нині – покійний. А поряд – фермер-мільйонер з Форбс, який мав 10 великих логістичних компаній".
Висновок №7. Мова має значення
"Мова має значення. В окопах спілкуються й російською, й українською. Але всі намагаються говорити українською. Тому що росіяни її не розуміють. Якщо розмова прослуховується, вони не зможуть миттєво прийняти рішення".
Висновок №8. Про свободу здатні мріяти тільки вільні люди
"Наприклад, ми читаємо "Кайдашеву сім'ю". Це історія людей з характером, непримиримих, які можуть сваритись, але всі вони власники своєї землі та своєї долі. А в класичній російській казці, на кшталт "Царівни-жабки", все починається з того, що цар став старим і наказав синам одружитися. В "Кайдашевій сім'ї" батько не може наказати одружитися, поділити землю, бо це рівноправні люди.
Росіяни мріють про рабів, про підкорення, бо де-факто є холопами кремлівського карлика. Страх перед ними для них важливіший за якість життя. Саме тому у вільному світі підсумок другої світової війни – "ніколи знову", а у росіян – "можемо повторити".
Давньоримський філософ та полководець Сципіон з власних спостережень зауважив, що раби не мріють про свободу, а мріють про власних рабів.
Про свободу здатні мріяти тільки вільні люди".
Висновок №9: Багато наших медіа роблять дуже потрібну справу
"У нас неймовірна кількість відважних хоробрих людей, які їздять по нулям, де не захотіла б опинитись жодна людина. А інші журналісти розслідують якісь зловживання. Багато наших медіа роблять дуже потрібну справу.
Разом з тим я розумію, що потрібно розвивати інформаційну гігієну, щоб не поширювати фейки. Найяскравіший прояв ІПСО – це кампанія проти співробітників ТЦК. Це спланована акція, яку постійно підживлюють. Медіа не мають ставати зброєю в руках ворога. Єдиний, хто зацікавлений в в зриві мобілізаційних заходів, – це росіяни.
Була класна історія в 2016 році. Ми на Слідство.інфо робили розслідування про те, як Міноборони намагаються замість турнікетів замовити джгути Есмарха. Наш сюжет викликав таку хвилю, що відмовилися від цієї закупівлі. І тепер у армії тільки турнікети. Я тоді не розумів, що роблю це для себе майбутнього".
Висновок №10: Ми живемо в Середзем’ї
"Згадайте "Володар перснів" Толкіна. Ви знайдете багато паралелей між світом Середзем'я й нинішньою війною. Незрозуміло, навіщо Саурон намагався захопити та підкорювати все. Просто тому що він хотів так. І орків, які перли, вбивали, а вони знов перли…
Там були магічні камені – палантири – на кшталт наших ютубів та телевізорів. Чарівник Саруман дивився в нього і вирішив, що він програв, навіть не вступивши в битву. Це тогочасний російський телевізор. Тому важливо не дивитися телевізор, телеграм і ютуб нашого сусіднього Мордора, щоб не програти під дією російською пропаганди".
