Класична дніпровська історія від Олега, який веде наш телеграм-канал КУСТ. Розповідь про те, як один гордовитий журналіст пішов у маленьку політику.
Далі – прям мова.
Управлінська криза назрівала в нашому кооперативі ще на початку 2022 року. У січні попередня "голова правління" вирішила переїхати за кордон до свого чоловіка, а охочих на її місце особливо не було. Одна жінка, яка орендувала тут квартиру, взялася за цю роботу. Але восени 2022-го її чоловік-військовий отримав поранення й відправився на лікування у Львівську область. Вона звільнилася й поїхала до нього.
У нас звичайна хрущовка: три падіки по п'ять поверхів. Насправді форма управління будинком називається навіть "житлово-будівельний кооператив" (ЖБК), а не ОСББ. Хоча суть плюс-мінус така сама: жителі багатоквартирного будинку беруть справи у свої руки, а не перекладають на міські чи приватні установи.
Голова ж займається тим, що взаємодіє з комунальними службами (Водоканал, Теплоенерго та інші), розв'язує побутові проблеми (ремонт у підвалі, на даху тощо) та, по факту, вирішує й конфлікти між сусідами. Жодного досвіду керування ЖБК у мене, як ви розумієте, не було: я займаюсь йогою та журналістикою.
Чому погодився?
Мені не дуже хотілося цим займатися: зарплата мала, а “головного болю” багато. Але вирішив, що взяти на себе відповідальність за будинок і тим самим розв'язувати побутові проблеми для багатьох людей – теж деякий вклад у нашу Перемогу. Плюс, це челендж.
Історія 1. Ви розумієте, хто я?
Друзі почали жартувати, що я маю велику владу. А я намагався знизити відчуття власної важливості. Хоча було зрозуміло, що щось в мені змінилося 🙂
Буквально на другий день після загальних зборів і обрання мене "головою" у неділю о 9 ранку мене набрали на мобільний. Я не захотів відповідати. Через декілька годин перетелефонував.
– Добрий день. Це Олег, ви мені дзвонили?
– Ой, не знаю, не пам'ятаю.
– Ви взагалі розумієте, кому ви подзвонили?!
– Ой, не знаю, мабуть, помилилася…
Кладу слухавку та починаю сміятись від того, наскільки нахабно я перепитав у жінки, кому вона дзвонила. Не хотів так нахабно, але чомусь так вийшло. "Ну, всьо, Олеже, приїхали".
Історія 2. Гілки
Один з перших кейсів, який мені дістався – прибрати купу гілок, які хтось залишив посеред двору. Скоріше за все, це зробили жителі гуртожитку навпроти, але доказів у мене не було, тому вирішив, що легше буде розібратись самостійно.
1-й крок. Заявка на сайті міськради.
Завдяки розповіді Віталіни, я вже знав, що можна залишити заявку на сайті міськради. Зробив. Через тиждень зі мною звʼязався представник районної адміністрації та навіть прийшов в гості у наш двір, щоб розібратися в ситуації. Він пояснив: "Екологія-Д" не виконає заявку, бо гілки лежать не біля самого смітника, а за 20 метрів від нього. На мій аргумент "А яка різниця?" відповів, що "Екологія-Д" працює тільки так.
2-й крок. Зусилля.
Мої спроби поспілкуватись з "Екологією-Д" ні до чого не призвели. По номерах, які я знайшов, мене лише перекидували з одного відділу в інший. Хтось таки пообіцяв, що передасть про "20 метрів від смітника", але в реальності нічого не змінилося. Тому я попросив двірника допомогти мені за шоколадку, разом ми за 10 хвилин перенесли купу гілок на 20 метрів ближче до смітника.
3-й крок. Вирішення.
Після цього я ще раз подав заявку на сайті, до якої додав свіже фото, та попросив зрештою вивезти гілки. Буквально на наступний день все зробили.
Гаряча лінія міськради.
Мораль проста. Якщо хочете, щоб "Екологія-Д" вивозила великогабаритне сміття (крім будівельного), ставте його прямо біля смітника)
Історія 3. "Як ти думаєш, у мене виходить?"
Трохи "позитивчику" на останок
Як голова правління у новому році я найняв на роботу двох чудових двірників. Пару років 30-40. Вони доволі веселі, тому ми знайшли спільну мову та легко спілкуємося.
У нас на подвір’ї є будка (яку вони називають "шурша"), яка зачиняється на навісний замок. Попередній двірник не накривав цей замок від дощу, тому він досить заіржавів.
Кажу новому двірнику:
– Слухай, там замок іржавий, не критично? Виходить відкривати?
– Слухай, Олеже, в мене вісім з половиною років відсидки, як думаєш, виходить?
(разом сміємося)
А взагалі, найцікавіше у моїй роботі – не ці ваші "управлінські кейси", а взаємодія з бабусями. Навіть в нашому невеликому домі їх ціла банда й кожна з них, звичайно, НАБАГАТО краще за мене знає, що і як мені треба робити.
Але це вже окрема історія. Якщо хочете її почути – пишіть в коментарях.
