Розбираємося, для чого актори беруть інтерв’ю у дружин військових і ставлять по їхніх розповідях вистави.
Випадково журналісти КУСТа опинилися на фестивалі дитячих та молодіжних театрів у Мукачево. Туди з’їхалися понад 20 труп з України, серед них – "Муравейник" – новомосковський молодіжний театр, якому скоро виповнюється 15 років.
Спочатку ми хотіли просто познайомитися з акторами "Муравейника" і розповісти вам їхню історію, аби ви знали, що в нашій області є хороший театр. Але у підсумку маємо текст про боротьбу із байдужістю та вистави, які змушують опікуватися солдатськими могилами.
Монологи
Олеся Калітієвська створила "Муравейник" 15 років тому, театр не має меценатів, держава також майже йому не допомагає.
Народний молодіжний театр при управлінні культури знаходиться у приміщенні місцевої музичної школи і вміщує десь 30-40 глядачів. Є гримерка, вона ж костюмерна і невеликий хол, де можна роздягнутися.
Акторам від 13 до 40 років, вони самі миють підлогу, купують у театр туалетний папір і воду, роблять декорації. А з 24 лютого додатково збирають гроші на ЗСУ у трилітрову банку з відповідним написом, яка стоїть біля сцени. Більше 200 000 грн актори-аматори зібрали менше ніж за рік завдяки зборам у соцмережах і цій банці.
У жовтні 2022-го року театр поставив "Монологи незламних" – виставу в жанрі вербатім, яка стала сеансом реабілітації для постраждалих від війни у Новомосковську.
Вербатім або документальний театр – вид театрального дійства, що типологічно відповідає літературі нон-фікшн. Вистави такого театру повністю складаються з реальних монологів або діалогів учасників чи свідків будь-яких подій, що вимовляються акторами.
Актори та режисерка "Муравейника" зустрічалися з людьми, яких торкнулася війна, записували з ними інтерв’ю та потім від їхнього імені озвучували історії.
Історія перша. Любаша. Дочекалась
16-річна акторка Аліса Махно зіграла Любов Жагату з Молочанська Запорізької області – жінку, яка дочекалася чоловіка з війни. Він не був вдома сім років. Далі – пряма мова.
"Вона скуто нам все розповідала, не плакала. Плакала тільки, коли згадувала, як відреагували на повернення чоловіка доньки. Він вийшов з машини, впав у коліна жінці, обіймав її за ноги, плакав. Молодша дочка спочатку не побачила його, а потім стрибнула на батька і не змогла відпустити. Без слів дивилися одне на одного якийсь час.
У перші години він сидів на дивані та не міг ані піти помитися, ані перевдягнутися, ані поїсти. Подумки ще знаходився на фронті.
Коли чув сирени та діти казали: "Тато, лунає сирена, треба ховатися", він відповідав: "Доні, я вже не боюся".
Усю зброю Олександр підписував іменем дружини – Любаші. І на своїй машині написав це ім’я. Може, завдяки цьому залишився живий, бо якось під час служби наступна за ним машина підірвалася на міні", – розповідає Аліса, акторка, яка грала Любашу.
"Зі своєю героїнею після вистави я майже не говорила, але вона підійшла до мене і сказала коротке та чітке "дякую". На виставу Любов прийшла з доньками. Я думаю, "Монологи" стали для них терапією. Вони зрозуміли, що дочекалися його, живого, і це найголовніше".
Історія друга. Анастасія. Чекає
Героїня 28-річної акторки Віри Березовської – Настя. Її чоловік захищав нашу країну у складі 501 батальйону морської піхоти. Він досі у полоні в Маріуполі. А Настя чекає на нього з маленькою донькою – Маринкою.
Перше, що дівчина сказала, коли актори запропонували їй інтерв’ю і участь у виставі: "Я не знаю, як ви будете грати мою історію. Це треба сильно. Щоб сильна акторка була".
Коли ніхто не знав, що з чоловіком Анастасії Грановської, вона сама знайшла у мережі відео, на якому видно, що його ведуть як полоненого. Зараз дівчина судиться з військовою частиною чоловіка і допомагає жінкам, рідні яких у полоні.
Настя багато розповідала близьким про свої переживання – вони до кінця не сприймали її слова. Думали, емоційна, перебільшує. Але коли прийшли на виставу – нарешті почули доньку та онуку. Словами акторки вдалося більш чітко донести до них, що переживає Настя.
"Звичайно, я думаю, що ця вистава – можливість висловитися, сказати те, що так болить, те, чого ти не можеш розказати найближчим, – розповідає Віра, акторка театру. – Настя кілька разів приходила на "Монологи"; після першої вистави дякувала, що ми не збрехали на сцені, зіграли так, як вона це дійсно відчувала і просила, щоб коли повернеться чоловік, ми обов'язково зіграли цей шматочок вистави для нього; після другої – говорила, що стає трішечки легше. Настя і надалі продовжує боротьбу за свободу свого чоловіка та допомагає іншим жінкам, у яких чоловіки знаходяться у полоні".
Історія третя. Людмила. Втратила
Героїня 20-річної акторки Насті Макаренко – Людмила Голополосова – військова та голова ГО "Родина Героя". Її чоловік загинув під час російсько-української війни у 2014 році.
У своєму інтерв’ю для вистави жінка посекундно розповідала: як дізналася про його загибель, як встала, куди подивилась, куди сіла.
"Вона зайшла до командира частини, у кабінеті крім нього була медична сестра, – розповідає акторка. – "Люд, сідай – сказав командир. – Юри більше немає". Далі Людмила вибігла з кабінету, впала на підлогу. Жінці викликали "швидку"".
"Вона намагалася додзвонитися чоловіку. Коли не змогла, побігла у найближче відділення "Київстару", впала на коліна, просила знайти її Юру по номеру телефону".
"Людмила настільки не вірила у його смерть, що говорила так: "Померла людина, яку називають моїм чоловіком"".
Жінка приходила у "Муравейник" на десять вистав підряд. Сідала у перший ряд і плакала. Потім вставала, казала "дякую" і йшла.
"Мені здається, для неї важливо, щоб люди почули її історію. І згадали, що війна почалася не у 2022-му році, а набагато раніше", – говорить акторка Настя Макаренко. – "Можливо, Людмилі здається, що чим більше людей почує цю історію, тим довше пам’ятатимуть її чоловіка".
Історія четверта. Людмила. Поховала
Олеся Калітієвська, режисерка театру, теж читала під час вистави монолог Людмили Голополосової.
"Після загибелі чоловіка вона стала головою ГО "Родина Героїв". Їй доводиться часто ховати військових, – розповідає режисерка. – Майже ніколи на похованнях Людмила не плаче. Лише одного разу, коли ховали солдата зі Сватове у Новомосковську, вона не витримала".
"Його несли на кладовище 10 осіб, включаючи мене, з оркестром. Ніхто не прийшов. Люди стояли, знімали кошти з банкоматів. Я кричала: "Люди, ми несемо Героя, люди, поверніться", – розповідала Людмила. Захисника було нікому поховати.
"Я плакала два рази: коли ховали мого чоловіка і коли ховали цю дитину", – сказала Людмила в інтерв’ю.
Після вистави режисерці театру почали писати і телефонувати люди, просили прізвище Героя, хотіли опікуватися його могилою. Олеся Калітієвська і сама з’їздила на місцеве кладовище: побачила купу покинутих могил Героїв з вигорілими іменами, прізвищами. Після вистави "Муравейника" люди поїхали до могил з грабельками та просто поприбирали там.
Експозиція
Психологиня, консультантка, членкиня психологічної спільноти Ірландії Єва Брегер говорить, що "Монологи незламних" – це метод терапії, заново відкритий акторами завдяки їхній великій любові до своєї країни та до людей.
"Насправді перечитування або прослуховування подій, що травмують, є одним з методів психологічної терапії, відомим як "експозиція". Ця техніка заснована на теорії, що повторне відтворення травматичної події в контрольованому та безпечному середовищі може допомогти пацієнту подолати страх та хворобливі спогади, – пояснює Єва. – Під час експозиції пацієнти можуть перечитувати свої записи про травматичну подію, прослуховувати записи, здійснювати уявні повторення або переглядати фільми, які нагадують про травму".
"Цікавий метааналіз, проведений у 2013 році, показав, що експозиція ефективна у лікуванні ПТСР, і що цей метод має довгострокове збереження ефекту лікування. Інші дослідження також підтверджують ефективність експозиції в лікуванні ПТСР. До речі, перегляд фільмів, заснованих на реальних подіях, теж допомагає зменшити симптоми травми у хворих. При цьому груповий перегляд фільмів та вистав має більший терапевтичний ефект, ніж індивідуальний", – говорить Єва.
Замість епілогу
За всі свої вистави і завдяки зборам у соцмережах команда "Муравейника" зібрала понад 200 000 гривень і придбала для військових необхідні антени, мавіки, допомогла їм з ремонтом автомобіля; зробила сотні окопних свічок. Також з минулого року у театрі грає дівчинка Еля – переселенка з Нової Каховки.
На фестивалі "Імпреза над Латорицею", на якому ми познайомилися з "Муравейником", він зіграв виставу "Дві стріли" і отримав п’ять номінацій за кращий акторський ансамбль та три перемоги у номінаціях за кращі акторські роботи.
Театр знаходиться у Новомосковську за адресою: площа Героїв, 9. Слідкувати за афішею можна у його соціальних мережах.
