“За мене ніколи не буде соромно”: згадуємо водія 146 автобуса, якого рік тому вбило вибухом у Дніпрі

Розповідаємо історію життя Сергія Палія. 37-річний Сергій Палій народився в Дніпрі. Працював водієм на маршрутах 160, 132, 157, 146А. Чоловіка не стало торік, просто під час завершення останнього рейсу його вбив уламок російської ракети. Про загибель Сергія Палія писали у швейцарських, в американських і в українських виданнях. Це той самий водій, який віддано виконував свою справу, щоб врятувати людей – не розгубився і продовжував їхати швидше, якомога далі від вибуху. Завдяки цьому жоден з пасажирів не постраждав. "Вчись, як треба, бо ти будеш відповідати за життя людей" "Після школи Сергій ніде не вчився. Пішов по стопах батька та став водієм. Я казала йому: вчись, як треба, бо ти будеш відповідати за життя людей", – розповідає мама чоловіка, Валентина Палій. Сергій Палій. Фото: з архіву Валентини Палій У 20 років Сергій одружився з Вікторією, з якою згодом завів двох дітей: сина Микиту (хлопчику вже 15 років) та доньку Ксенію (їй – 3). Валентина згадує, що після народження онучки вони родиною щомісяця святкували маленькі ювілейчики Ксенії, ходили одне до одного в гості. Сергій полюбляв зібрати всю свою сім’ю, друзів, та повезти їх на турбазу на відпочинок. "Він так швидко подорослішав. Я йому казала, мовляв, рано якось одружуватись… А він на все відповідав: "Віка впорається". Він дуже любив її. Після роботи син завжди поспішав додому, дуже любив свою сім'ю, піклувався, старався заради них. У Сергія було все добре в сім’ї, я крадькома спостерігала за їхнім щастям, боялась втрутитись, сказати щось погане". Сергій Палій почав працювати, коли йому виповнився 21 рік. Він водив міські маршрутки і автобуси. "Була у нього одна маршрутка, "Богдан", дуже скрипуча. Сергій був добросовісний, вчасно ремонтував її. Взяв цю машину в кредит, поставив на маршрут, разом з батьком працювали на ній, щоб сплатити кредит. Працював і на міських рейсах, і приватно брав замовлення на перевезення", – говорить мама. Сергій з мамою. Фото: з архіву Валентини Палій Про Сергія Палія рідні відгукуються як про хорошого сина та справжнього батька. Він був добрим, чутливим, відповідальним чоловіком, якого поважали на роботі. Завжди міг протягнути руку допомоги. На роботі завжди почекає пенсіонера, якому потрібен час дійти до автобуса, ніколи не відмовляв людям, що просили підвезти безкоштовно. "Приходить іноді додому, а я кажу: "Я так сумувала, дай щоку". Обцілую всього: і щоку колючу, і все обличчя", – згадує мама. Після початку повномасштабного вторгнення Сергій разом із кумом хотів піти до війська, щоб боронити нашу країну. Але не встиг. "Я б сам хотів щодня їздити на роботу і з роботи у чистій й охайній машині, з ввічливим водієм" Дмитро та Сергій познайомились понад 20 років – сусіди по під’їзду. Дмитро був свідком на весіллі Сергія, а згодом хрестив його сина Микиту. "Він був доброю і врівноваженою людиною, попри рід діяльності – водій маршрутного таксі, де постійно доводиться спілкуватись з різними людьми. Ніби поняття "негатив" або "агресія" були невідомі Сергію. Чому ви про нього не почуєте поганого слова ні від кого і ніде? Треба знати його родину і батьків! Гарне виховання і підтримка втілились в життєву позицію Сергія, він казав: "За мене ніколи не буде соромно". Його жовтий Мерседес Спринтер завжди був чистий, доглянутий, що нині рідкість у місті", – говорить Дмитро. – Сірий, це ж скільки потрібно часу, щоб аби привести до ладу салон і помити таку велику машину?– Я б сам хотів щодня їздити на роботу і з роботи у чистій й охайній машині та з ввічливим водієм, – відповідав другу Сергій. "З Вікою він познайомився на своєму дні народженні та відтоді вони були одним цілим, це було кохання з першого погляду", – згадує Дмитро. "Він був ідеальною людиною, без перебільшень" З Миколою Сергій познайомився у 2009 році, коли вони почали разом працювати на 132 маршруті. Ділили між собою зупинки, залишали один одному пасажирів, щоб заробити міг кожен. Сергій Палій. Фото: з архіву Валентини Палій "За все життя я лише двічі почув від нього лайливі слова. Сергій ніколи нікого не обдурив, нічого чужого не взяв – скільки разів ми знаходили гроші в маршрутках, повертали людям", – говорить Микола. Микола згадує, що Сергій дуже любив Кока-Колу, що його без пляшки цього напою навіть уявити не можна було. "Щоб у нього не було із собою пів літра Кока-Коли, то був би не він". Сергій постійно хотів змінити роботу, розповів Микола, бо водійська праця – фізично важка. Однак все одно цю роботу сильно любив. "Я часто був його будильником: дзвонив зранку, щоб Сергій встиг зібратись, а потім підбирав по дорозі на роботу". Його кожний крок був поміркований, а сам Сергій ніколи не був жадібним до грошей. "Ми мали конкурентів завжди, а він телефонував мені, попереджав, що пропускав зупинки та залишав людей для конкурентів". Сергій з донькою. Фото: з архіву Валентини Палій Зі 132 маршруту Микола звільнився, перейшов на 157, з собою скоро перетягнув і Сергія. А ще пізніше вони разом перейшли на 146 маршрут, на автобуси "Вольво". "Як почалась повномасштабна війна, вони пересіли на маленькі автобуси "Еталони". В одному такому він і загинув". "І що ти думаєш: от прям візьме, прилетить і саме мене вб’є?" Після початку війни бабуся Сергія (прабабуся його дітей) дуже хвилювалась і казала: "У тебе такий страшний маршрут, ти щодня проїздиш повз завод, по якому часто гатять". А він відповідав: "Бабусю, так всюди вибухи. І що ти думаєш, от прям візьме, прилетить і саме мене вб’є?". Сергій загинув 15 липня 2022 року. Це був його останній маршрут. Ввечері того літнього дня дружина вже готувала на вечерю оладки та чекала додому чоловіка. Син ночував у друга. А зранку всі члени родини мали їхати на турбазу відпочивати. Сергій з дружиною. Фото: з архіву Валентини Палій Коли ракета поцілила у завод, Сергій на своєму 146-ому автобусі якраз проїздив вулицю Криворізьку. У відчинене вікно біля водійського сидіння влетів уламок. Водій загинув на місці від травми голови. "Я народила його о 9 вечора, і о 9 вечора він загинув", – говорить Валентина. Один з пасажирів, що сидів за його спиною, перехопив кермо та зупинив автобус за допомогою бордюра. Ніхто з пасажирів не постраждав. "Коли мені невістка сказала, що нашого Сергія більше немає, я кричала, мабуть, на весь всесвіт. Весь дитячий майданчик під домом затих. Я ніколи не думала, що зі мною це трапиться. Чому цьому уламку потрібно було влетіти саме в цей автобус, в маленьке віконечко та знести сину голову?", – говорить мама Валентина. Автобус, де загинув Сергій. Фото: з архіву Валентини Палій "Сідаю за стіл і думаю: навіщо мені їсти, якщо він більше не їсть?" Мама Сергія більше не бачить сенсу жити без сина. "Я тепер сиджу весь час в кімнаті, з зачиненими вікнами, в тиші. В’яжу, слухаю медитації. Мабуть, вже починаю сходити з розуму. Я йду до крамниці: ось дорога, де ходив син, ось його гараж... Я дивлюсь, і мені здається, що він має вийти назустріч. Я постійно пишу в щоденник, звертаюсь до Сергія, ніби він може це прочитати. Сідаю за стіл і думаю: навіщо мені їсти, якщо він більше не їсть?", – каже Валентина. Сергій з сином і донькою. Фото: з архіву Валентини Палій Єдиним сенсом свого життя вона вбачає маленьку онучку, яка як дві краплі води схожа на батька. "Я кажу собі, що я маю жити тепер, щоб віддати все своє життя онукам. Звісно, жити є для кого… Микита вже дорослий, ми його вже виховали. Але є його маленька донечка, щебетушка. З нею ми ще будемо гуляти, малювати, писати, клеїти. Ксюша дуже схожа на Сергія, їй не потрібні ляльки, дайте машинок". Сергій з сином і донькою. Фото: з архіву Валентини Палій