Директор Театру ляльок про роботу, спробу піти з театру і "Dnipro Puppet Fest".
Лялькар в душі
Валентин Фетисов називає себе лялькарем в душі. А займається фінансово-організаційно-громадською діяльністю. Невеличке приміщення на Перемозі – його святилище. Частина будівлі дитячого садочку, відгороджена парканом, кілька просторих світлих приміщень. Саме тут оселилася казка.
Вже 18 років Валентин Фетисов – директор-художній керівник Міського театру ляльок. І все його життя пов'язано з ним. Одружився на актрисі театру ляльок. Сина ростили за лаштунками.
– Театр на роботі та театр вдома: він був перенасичений усім цим. У підлітковому віці Олексій жартував – "я ненавиджу ваш ляльковий театр!". Але, на щастя, наша дитина не пішла по наших стопах. Хтось же має і гроші заробляти, не тільки гратися в ляльки. Дитина забажала стати фінансистом. А ми продовжуємо свою роботу.
Валентин Фетисов намагався піти від театру. У 2007 році працював заступником начальника управління культури і мистецтв. Сил вистачило на 9 місяців.
– Через 3 місяці зрозумів, що не моє. А ще 6 місяців шукав привід, як красиво звідти піти. Це інша робота, і я не витримав її. Чиновником потрібно бути. Там нема творення!
Після звільнення одразу повернувся до театру ляльок, і більше з ним не розлучався. Сім днів на тиждень разом. Єдина відпустка, місяць перепочинку влітку, коли можна "зализати рани" – шуткує Валентин.
А три роки тому він ще став директором міжнародного фестивалю театру ляльок "Dnipro Puppet Fest".
Театр ляльок оточує нас
Якщо забажати, то театр ляльок можна побачити всюди. Це і ігри дітей на майданчику, і суперечки депутатів на трибуні Верховної Ради, і повсякденні справи – як-то приготування сніданку. Ляльки – навколо, переконує Валентин Фетисов.
– В один прекрасний момент я зрозумів, що немає нічого кращого та цікавішого, ніж театр ляльок, бо у ньому дуже багато символізму. Я вважаю, що є всесвітньо відомі твори, літературні та драматичні, які можна втілити тільки за допомогою голівудських спецефектів або в театрі ляльок, бо драмі це не під силу.
Бо маріонетка може показати більше, ніж звичайна людина. Вона імітує на сцені вкрай різні життєві ситуації. І перший глядач – це передусім дитина.
– Лялькарі – це люди, які не можуть бути поганими. А ще вони як масони: знаються на дитячій психології, вміють маніпулювати. І на них лежить велика відповідальність, куди вони заведуть маленьких глядачів. Це дуже специфічна професія.
Щороку стаціонарний театр у Дніпрі відвідують близько 6 тисяч дітей.
– Батьки розповідають про те, що дитина прийшла після вистави і три години малювала. Вона переживала все, що бачила. Або три години ліпила. Або взяла свої ляльки і програвала спектакль. Це означає, що хоча б одна дитина після нашої вистави відчуває те, що називається катарсис. У неї навіть свідомість змінюється. Театр ляльок – це дитяча реанімація. Духовна.
Як ніж та виделку тримати у руках – покажуть батьки. А тут вчать іншому: що треба поважати дорослих, захищати слабких, бути чемним, активним та небайдужим. Малеча все розуміє на прикладах.
– Культуру потрібно насаджувати. Краще побудувати один театр, ніж три в'язниці. Дуже важливо, щоб діти грали на скрипочках, і це було недорого. Щоб ходили в театр ляльок, і це було недорого. А потім ходили в театр "Віримо", театр Шевченка, Драми та комедії, Опери та балету. Культура театру – це така культура, яка не приведе людину пити пиво під магазином і потім розбити цю пляшку. Просто це потрібно робити.
"Dnipro Puppet Fest" бути
Валентин Фетисов давно горів ідеєю великого фестивалю лялькового театру. Не було ресурсів. Але чотири роки тому до нього звернулася програма "Культурна столиця" з такою ж ідеєю. Так і почався "Dnipro Puppet Fest". За три роки він привіз до Дніпра 40 лялькових театрів з України та з-за кордону.
А от вчетверте фестиваль "Dnipro Puppet Fest" міг і не відбутися – фінансування хотіли припинити. Але глядачі та колеги завалили Валентина Фетисова питаннями: коли вони знову зможуть долучитися до лялькової магії?
– Мене питали театри українські та закордонні, мене питали глядачі, які вже звикли ходити на такі вистави. Тоді я прийшов до засновників – люди добрі, подивіться, що робиться, ухвалюйте якесь рішення. Я дуже вдячний Григорію Гельферу, керівнику художньої ради при міському голові, за те, що він узяв на себе таку відповідальність і сказав "Так". Оце "Так" і стало рубіконом.
Аби полегшити організацію, Валентин запропонував новий формат. Цьогоріч він триватиме не кілька днів, а впродовж усього театрального сезону – показуватимуть одну виставу на місяць. Організаційно та фінансово це буде легше, а для глядача – краще.
– Потрапити на всі вистави за кілька днів складно. А тепер у глядача буде можливість раз на місяць піти на цікавинку.
Лише дві вистави "Dnipro Puppet Fest" розраховані для родинного перегляду, інші – для дорослих. Коли тільки запускали фестиваль, боялися, що свідомий глядач не прийде на такі спектаклі. Але він прийшов, бо було цікаво, а що ж воно таке – оті ляльки?
– Спектакль має дратувати, змушувати замислитися, виводити із зони комфорту. І свідомому глядачу Дніпра це сподобалося. Я бачу в цьому місію свою. Щоб наші люди трохи шори свої розкрили і побачили, що, окрім кількох заходів, місто переповнено театрально-концертними подіями. І є така ніша як театр ляльок. Це вічне мистецтво. І ми на своєму місці повинні робити це місто кращим.
