Віолончеліст і продюсер гурту Олексій Бадін про німе кіно.
Під час виступу дніпровського гурту DZ`OB на фестивалі Bouquet Kyiv Stage 2019 дві композиції прозвучали вперше. Це була музика до німого фільму 1929 року про Харків – "Хроніки радянського міста". Фільм знімали в кіностудії ім. Довженка. З 2012 року Довженко-Центр показує українське німе кіно з сучасними саундтреками.
– Як ви опинилися в цьому проєкті?
У кіностудії Довженка реставрують старі фільми зі своїх архівів і пропонують композиторам їх озвучити. Ми подивилися 30-хвилинні "Хроніки радянського міста" – і картинка дуже зацікавила. Нам доводилося бачити деякі кінороботи того часу. Вони всі зняті приблизно в одному ключі, за принципом "як добре живеться в Країні Рад". Дуже цікавий матеріал, з яким можна працювати в плані музики. І багато … (замовкає, підшукуючи слова) – відтінити і проявити!
– Ви озвучували весь фільм або окремі фрагменти?
Наше музичний супровід іде від початку до кінця.
– Його записували?
Ні, адже 12 вересня в Києві буде живе виконання, де ми зіграємо музику синхронно з демонстрацією фільму.
– Вітаю! Ви станете учасниками ювілейних подій! Адже 12 вересня 2019-го ми святкуємо День українського кіно, 25-річчя Довженко-Центру і відкриття Музею кіно! Невже ваша музика до фільму прозвучить тільки на цьому святі?
Розкрию плани: в наступному році на матеріалі "Хронік радянського міста" ми збираємося записати новий повноформатний альбом.
– Чудова новина, адже на концерті фестивалю ці два треки відрізнялися новизною мови. Ви не думаєте, що фільм привніс зміни в ваш стиль?
Наш стиль змінюється постійно. І фільм, безумовно, дуже сильно на нього вплинул. Сюжет, картинки, образи хотілося або посилити в музиці, або зробити до них певний контрапункт.
– Як це реалізувалося технічно?
Наприклад, у фільмі після вступу, яскравого і трохи театрального, циркового, починається меланхолійна мелодія, вона, власне, і відтіняє цей початок. І там, де в кадрі сільська місцевість і пастораль – у нас навпаки, все дуже активно. А коли на зображенні поїзди, заводи, індустріальні кадри – у нас контрастом іде меланхолійна тема.
Інший трек отримав робочу назву "The girls' dance", танець дівчат. Там показується нічне життя, розваги того часу, і у нас була пряма паралель із танцювальною музикою, але сучасною. Ми створили стилістично близьку електронну танцювальну музику і перекинули своєрідну арку між тим часом і нашим. Ритмічно танці синхронізовані. І хоч сама композиція складна, складається з багатьох частин, але в її основі лежить простий танцювальний ритм, який можна почути в сучасних нічних клубах.
– Знаєте, під час концерту мене не відпускала думка, що деякі кадри хроніки все ж викликали у вас гостру іронію або внутрішній опір.
Так, іронія у нас там присутня, безумовно. Це абсолютно природно, адже деякі речі в цьому документальному кіно говорять про те, що, по суті, у нас мало що змінюється. Історія дуже часто повторюється, особливо для тих, хто її забуває, як би пафосно це не звучало.
– Але ви ж дивилися документальні кадри, радянську хроніку 30-х років, а не роботи радянських письменників-фантастів Олексія Толстого або Олександра Бєляєва про майбутнє, чи не так? Так, їх захопливо читати, але складно зіставити з нашою реальністю. Тут іронія зрозуміла. А звідки вона у вашій музиці?
Документальний фільм можна зняти під різним кутом.
– Можна.
Це кіно специфічне – воно було зроблене з єдиною метою, як очевидна пропаганда. За жанром документальне, а по суті – псевдореалістичне. Ну і звичайно ж, там багато ідеології, яку радянська влада нав'язувала – і в цьому сенсі в тих фільмах все розкладено по поличках, за певною схемою. Наприклад, архівна стрічка режисера кіностудії імені Довженка, М. Кауфмана: незважаючи на масштаб, її знято за схожим шаблоном.
– Отже, ваша музика про це – про гарну картинку, далеку від правди?
Нам було цікаво зануритися в ту епоху: побачити архітектуру, споруди, людей. Вдивитися в їхні обличчя, їхні емоції, їх надії – і почасти впізнати в них емоції й очікування багатьох людей сучасних! І зрозуміти, що фактично очікування людей залишилися обдуреними – їх просто перемолола вся ця м'ясорубка. І що нічого не змінилося, за великим рахунком.
– Слухаю вас і думаю, до чого ж точна назва у гурту – DZ`OB, пташиний ніс! Він відразу асоціюється з повістю Гоголя "Ніс". Пам'ятаєте цей соціальний абсурд і неправду під виглядом бажаної правди? Смішно, і стилістично дуже близько до вас!
А це реально цікаво, і дуже класно! До речі, ми про це навіть не замислювалися!
– Правда? А у мене з перших звуків виникло це відчуття – фантасмагорія, іронія, гумор, гостра інтуїція, соціальна правда. Жива, мікшована з різних стилів, "розмовна" музична мова сучасних поліглотів. Персоніфіковані тембри інструментів – прямо гоголівські персонажі! (загинаючи пальці) Театральність, естетика абсурду, дрібна нарізка інтонацій і кадрів, як соковиті репліки в анекдотах або живих діалогах. Звучить все, що тільки може в природі звучати – від акустики до техно-шуму. Багатоголосий пташиний базар, драма на тлі комедій, стрімкі зміни сюжетів, щільність подій в одиницю часу – і весь цей хаос невблаганно підпорядкований вищій внутрішньою логікою. Ось це – пілотаж і навігація! "Як ви гурт назвете…"
Назву DZ`OB придумав я. По-перше, це про птаха. Птах, зрозуміло, співає. По-друге, мені сподобалося фонетично звучання самого слова "дзьоб" українською мовою. По-третє, у дзьобі птахів є такий "пристрій", який фактично працює як компас. Він дозволяє в польоті вибирати правильний напрямок і не збиватися з курсу. І під час великих перельотів птах розуміє, куди йому летіти. Для нас "Дзьоб" – це як орієнтир, тільки музичний.
– Ну, і лаконізм реплік створює часом ефект, який реально нагадує пташину мову і трелі. Ясна річ – де ви бачили птаха з такими ж легенями, як у Лучано Паваротті, щоб продовжувати мелодію довго?
Можливо так, схоже, але стислість – не для того, щоб обіграти назву. Це саме собою виходить, йде від світовідчуття.
– А його, як відомо, виховує середовище, в якому ми виросли. Які у вас стосунки з рідним містом, Дніпром?
Відносини з містом прекрасні. У нас у місті є програма "Культурна столиця", від якої DZ`OB отримав грант. Для нас це була серйозна підтримка. Те, що існує така програма і те, що вона робить для міста – це, на мій погляд, дуже сильний поштовх для культури і правильний вектор для міста. Хочеться вірити, що програма буде існувати далі, тоді у Дніпра, можливо, буде шанс змінитися в культурному плані. З провінційного міста з, м'яко кажучи, слабко розвинутим культурним життям, перетворитися на як мінімум споживача сучасної культури. Хоча вважаю, що Дніпро може і генерувати гідний продукт.
– Чому ви частіше виступаєте в інших містах, і рідше – у Дніпрі?
Нас запрошують – ми виступаємо. Не запрошують – не виступаємо. Ми там, де є пропозиції.
– Як би ви описали вашу публіку?
Дуже різні аудиторії, віки і смаки – від техно-вечірок до філармоній, від нічних клубів до масштабних фестивалів, як "Джаз на Дніпрі", наприклад, де ми виступали в 2017 році.
– Цього року ви були його слухачами?
Так, і найбільше запам'ятався Eli Degibri Quintet з Ізраїлю та їхній піаніст Tom Oren. А як учасники ми виступили цього літа на Leopolis Jazz Festival і київському фестивалі Bouquet Kyiv Stage.
– Олексій, дніпровська публіка відрізняється чимось від аудиторії інших міст?
Так, це аудиторія, що цікавиться нами і віддана нашому колективу. У нас сформувалося певне коло фанатів.
– Чим їх порадуєте восени?
У жовтні ми плануємо концерт у Відні, його організовує Український інститут в рамках року української культури в Австрії. Сподіваємося і далі розвиватися в цьому напрямку. Крім цього – ще виступи на двох ГОГОЛЬFEST'ах: у Дніпрі і Вінниці.
– Концерти ви назвали, поговоримо про вашу присутність в інтернеті. Всі кліпи DZ`OB, як правило, абстрактно-анімаційні. З чим це пов'язано і яких експериментів очікувати в наступних роботах?
Кліп "Ефіопія" нам зробила талановита дівчина-мультиплікаторка, яка все роботи випускає під псевдонімом Вова Компотик.
Зараз працюємо над новим музичним матеріалом і плануємо випускати кліпи для нього. Вони будуть в іншій стилістиці, і ми в пошуках режисерів і команд, які могли б нам у цьому допомогти. А кліпи, які лежать зараз на ютубі – це співпраця з нашим дуже хорошим другом Микитою Лиськовим. Він художник-аніматор і мультиплікатор з Дніпра. Нам подобається його стиль у він створює атмосферний відеоряд, який ми використовуємо на концертах. Ми багато над ним працювали, він дуже добре доповнює картину і позитивно позначається в цілому на сприйнятті музики.
– Тоді для вас не сюрприз, що фестиваль Bouquet Kyiv Stage – 2019 показав у "Кінобукеті" 14-ти хвилинний мультфільм "Кохання" режисера Микити Лиськова.
Цей фільм став першою українською стрічкою, що потрапила в офіційну конкурсну програму Міжнародного анімаційного фестивалю в Ансі, Франція, який вважається "Каннами для анімації". Стрічка отримала спеціальну нагороду журі "Молодості" і Гран-прі фестивалю "Відкрита ніч".
А які мультфільми любите ви?
– Мені в дитинстві дуже подобалися казки С. Козлова про Їжачка і Ведмедика. "Їжачок в тумані", пам'ятаєте? Дуже класний! А коли мені було близько 4-х років, я побачив мультфільм "Олівець і ластик". Але він запам'ятався не відео, а музикою. Там звучали уривки четвертої і п'ятої частини Concerto Grosso Альфреда Шнітке. Я довго потім шукав цю музику, і знайшов багато років потому. Дуже люблю його творчість, думаю, що полістилістика, яку ми використовуємо в музиці DZ`OB, – це почасти і його вплив.
– В одному з ранніх інтерв'ю ви говорили, що незважаючи на те, що у вашій музиці багато елементів музики бароко, своїм корінням ви все ж вважаєте джаз.
Зараз я не сказав би так. Напевно, до нас ближче все-таки електронна музика. А взагалі, коріння – те, що ми слухаємо. У нашому випадку вони дуже різноманітні – від бароко до дабстепу. Тільки так народжується додекафонія easy listening (посміхається).
– Я помітила одну закономірність: у ваших композиціях певний момент акустичні інструменти раптом перестають виконувати соло і починають грати короткими ритмічними "вкидами", немов ударні або перкусія. Що вам дає цей прийом?
У питанні і є відповідь – ми виходимо багато в чому від електронної сучасної музики, і фактично наші акустичні інструменти імітують звуки синтезаторів, семплерів, електроніки. До речі, в нашому репертуарі є перекладання для акустики, зняті з оригінальних електронних композицій.
– Цікаво. Якщо не помиляюся, перший музичний електричний синтезатор створив у 1897 році американський винахідник Тадеуш Кехілл з Айови. З того часу музиканти прагнули синтезовані звуки зробити схожими на природні, імітувати акустику. Але, на жаль, звуки скрипки, наприклад, попередньо дискретизованої в цифровий формат, переставали звучати як живі! А ви вирішили йти у зворотний бік: зміщуєте фокус і "одушевляє" електроніку? Навіщо?
Але це ж цікаво. Адже так виходить нове звучання і народжуються абсолютно нові смисли. Автор акустичної музики ніколи не мислить так само, як композитор, який пише електроніку! Тому що у нього інша логіка, він чує по-іншому і не може ламати природу музики, продиктовану самим інструментом!
– Точно. Не може. І знаєте, що раптом нагадали мені ці процеси "оживлення" електронної логіки? Сенсаційний візит 11 жовтня 2018 року в Україні людиноподібного робота Софії. Її завдання – навчитися відчувати емоції. 60 із них вона вже освоїла. Ця купа електроніки і заліза навіть червоніє при поцілунку! А її подальший прогрес – творчий розвиток, щоб перевершити креативні можливості людини.
Ну, це поки іграшки. Можливо, колись це станеться, і ми опинимося в чорному дзеркалі (мова про британський телесеріал-антологію Black Mirror, за сценарієм Чарлі Брукера – авт.). Якщо у людини не будуть задоволені ключові моменти розвитку – дослідження (наука) і творчість (культура), то можна сміливо лізти в печеру! (сміється) Хоча печера – це, може, навіть на краще.
– Назад у майбутнє? (сміються всі) А як же з різними хобі музикантів DZ`OB, про які ви розповідали – астрофізика, орнітологія, космос, віртуальна реальність? Це були жарти для друзів чи реальні захоплення?
Ні, це дійсно наші хобі.
– Знаєте, чому це важливо? Так можна побачити всі об'єкти вашої уваги, і які сфери життя "дзеркалить" музика DZ`OB. Ось наприклад: розмаїття ударних у партитурі, і навіть звернення до ударних інструментів-солістів, ми вже говорили про це, – це ж цікавий знак! Тому що ударні, втім, як і весь ритм у музиці, – символи часу, – те, як цокає наше сьогодні!
Так, це так.
– Але чому ж ваші солісти разом з їх мелодіями-думками воліють зникати, дробитися, стискатися до музичних молекул? Ви ясно показали, що по-іншому відчуваєте час. І це правда – пульсація звукового простору в ваших композиціях заворожує! Так може, згідно із законами фізики, час дійсно тече по-різному – в акустичній і електронній музиці?
Ну, ймовірніше, це різні реальності! Це не тільки час – там все по-різному. Абсолютно інша система координат, де все інакше, як на іншій планеті: з іншого гравітацією, атмосферою і, відповідно, абсолютно іншими живими організмами.
