У цьому тексті йдеться про 8 Березня очима українок, які вигризають у суспільства право бути собою. Розповідаємо дві історії Т-жінок.
8 Березня – Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. З’явився він на честь солідарності жінок у боротьбі за свої права, але з часом перетворився на свято тюльпанів, жіночності, материнства, весни…
Втім, ми вирішили присвятити цей текст саме Т-жінкам. Бо їм доводиться боротися за право… залишатись собою. І при цьому не зазнавати цькувань.
Відчуття було завжди, усвідомлення прийшло пізніше
Саллі (або Свєті, як дівчина називає себе для легшого сприйняття) 19 років, вона з Харкова.
"Насправді мені здається, що я все життя відчувала себе жінкою. Пам’ятаю себе з 6 років, коли мені більше симпатизувало фемінне суспільство. Подобались жіночі ролі, я дивилась на маму, так хотілось бути схожою на неї. Я відчувала цей зв’язок. Коли батьки не бачили, любила перевдягатись у жіноче та гратись ляльками.
Довгий час не могла зрозуміти, що я трансгендерна жінка, а не кросдрес, не гей, не пансексуалка. Я довго ходила, металась від одного до іншого, поки прийшла до цього. В часи свого пошуку здобула деякі звички, які не властиві моєму самовідчуттю. Хотілося стати більш ніжною, бо я достатньо агресивно реагую на будь-які дотики до моїх особистих кордонів, дуже скута в цьому.
Крос-дрес – носіння одягу, який асоціюється з протилежною статтю.
Пансексуальність – сексуальна орієнтація, що характеризується можливістю емоційного, романтичного (платонічного), еротичного (чуттєвого) або сексуального потягу до людей незалежно від їхньої гендерної ідентичності та біологічної статі.
Я нічого не знала про Т-персон. Думала, що Т-персони – це ті, хто бере участь у драг-квін-шоу чи просто роблять пластику грудей. Я не розуміла всієї глибини, залишалась під впливом соціуму, думала, що мене і батьки, і на роботі кличуть чоловічим іменем – це були межі, у які я себе заганяла.
Я не могла навіть подумати, що хочу, аби мене називали Саллі, не могла уявити, що я буду представлятись так, просити звертатись до мене в жіночому роді. Експериментувала, шукала відповіді на питання, в тому числі у сексуальному плані, бо не могла сказати, що я гей. Мені подобається чоловіча увага, але при цьому я тягнусь до дівчат, до спілкування з ними. Закохуюсь у якості, у характери, а не в гендерну ознаку. Дивлюсь на образ людини, модель поведінки, на ставлення до мене, до оточення, до себе. І в цьому питанні стать взагалі жодної ролі немає. Наразі я думаю, що секс взагалі мені не дуже цікавий.
Я взагалі дуже рада, що зараз гендерним питанням цікавляться, люди знають більше деталей про це. Я дуже щаслива, що у новинах перестали використовувати орієнтацію та гендери для образи. Зараз на фронті багато і Т-жінок, і геїв, тому люди почали розуміти, що причин для негативу немає, стали толерантніше. Вони побачили, що не все ЛГБТК+ закінчується геями чи лесбійками.
"Мама сказала, що більше не хоче мене знати"
Зараз я приймаю замісну гормональну терапію. Була у психіатра, де мені сказали, що моє усвідомлення відповідає дійсності. З документами поки нічого не робила, ще не було потреби й сил.
Дуже хочеться зробити деякі зміни, щоб виглядати так, як я себе відчуваю: почала відпускати волосся.
У мене два роки як немає батька, не встигла йому сказати про своє усвідомлення. Тато перестав зі мною спілкуватись ще до того, як я усвідомила себе. Завжди на всі питання про свої стосунки та зовнішній вигляд я відповідала, що в пошуку. В 16 років я покинула дім.
Мої мама та бабуся стежать за всіма моїми соцмережами. Торік я говорила з мамою телефоном і зробила камінг-аут. І мама одразу спитала: "І як мені тепер тебе звати?". Я кажу: "Саллі або Свєта". Вона сказала, що більше не хоче мене знати. Згодом ми повернулись до спілкування, але все одно вона говорить:
"Ти це переростеш, це якісь дурощі, в тобі наркотики якісь, ти наркоман, давай, вимикай це, живи як нормальна людина, за що ти мене так не любиш, ганьбиш мене, ганьбиш усю сім’ю".
Вони не приймають мене.
Тепер ми просто перестали говорити на цю тему. Я терплю дед-нейм (ім’я, яке використовувалось до переходу), але про себе говорю в жіночому роді. Мама все одно виправляє, щоб я говорила в чоловічому. У неї вже просто не вистачає сил лікувати те, чим я не хворію. Я кажу, що мені не потрібна допомога ані психіатра, ані священника, ані "братків", якими вона мені погрожувала, мовляв, якщо я знов фарбуватиму очі, покличе чоловіків, які мене поб’ють, щоб я була "нормальним пацаном". Приходили, але до бійки не дійшло.
Опинитись на вулиці за десять хвилин до комендантської години, бо "ми взяли на роботу хлопця, а не бабу"
"Якось я працювала в Києві під дед-неймом, була старшим менеджером в хостелі, мала спілкуватись з клієнтами. І я телефоном представлялась у жіночому роді, бо було так зручніше. Мене за це звільнили, бо "не годиться". Вони казали, що ім’я ролі не грає, представляйся, ким хочеш, але "ти маєш бути хлопцем, бо ми взяли на роботу хлопця, а не бабу".
Це була неофіційна робота, я залежала від цього місця, бо ми з сестрою якраз евакуювались з Харкова після початку повномасштабного вторгнення. За десять хвилин до десятої вечора ми опинились без речей на вулиці, а о десятій вже починалась комендантська година. Встигли лише зібрати наплічник з ноутбуком і документами. Добре, що є шелтер у Київ.Прайду".
Насильство як форма "доброзичливого лікування" від перехожих
"Ти наркоман, ми тебе більше серйозно не сприймаємо", тобто, якщо мені потрібна буде допомога, я її не отримаю – ані моральної, ані фінансової, жодної. Лише тому, що я – це я. Я припинила прикидатись та терпіти образ, який людям зручніше бачити. Зараз все ще є страхи: не можу робити макіяж, ходжу в окулярах і капюшоні, гуляю лише вночі, бо є дуже агресивні люди, якось я навіть чула вслід "що це таке, що це за диво, це п*дор чи що, а ну йди сюди", але мені вдалось збігти".
Коли ти виглядаєш як жінка, підготуйся, що тебе сприймають як шматок м’яса
"Нещодавно сталась неприємна ситуація в таксі. До мене перестали ставитись як до людини.
Я сіла на заднє сидіння, подруга – на переднє. Таксист на мене уважно поглянув. Він не зрозумів, що я Т-жінка. Спочатку було навіть приємно. Але далі він почав ставити незручні питання щодо моїх стосунків, запитував, чому я мовчу, намагався взяти номер телефону, вмовити на зустріч після роботи. Це було дуже неприємно, я відчувала себе ніби повією. З’явилось враження, що він вже почав уявляти, що може з нами обома зробити. І під час цього він ще й телефонував своїй коханці, говорив у грубій формі: "Я тобі казав, я тобі пояснював, бери свої речі та забирайся, бо буде з тобою розмова інша, а ти знаєш, як я вмію". Мені здалось, що він навіть може бити своїх жінок.
Ми доїхали до першої адреси та викликали іншу службу, а згодом поскаржились на водія. Я достатньо часто бачила таких чоловіків. Знаю, що якщо ти виглядаєш красиво, привабливо, саме стереотипно привабливо, то одразу буде ставатись щось подібне з боку чоловіків".
Підтримка жіночого руху
"Я підтримую феміністичний рух, але не радикальні течії. Підтримую боротьбу за права жінок, боротьбу проти романтизації аб’юзу, проти негативного ставлення до жіночої фізіології. Але якось я послухала один етер радикальної феміністки, і зрозуміла, що це не моє. Я проти піднесення жінки над чоловіком, бо це створює замкнене коло гендерного конфлікту.
Вважаю, що тепер проблеми утиску жінок стосуються і мене особисто. Я знаю, що через мою жіночу ідентифікацію зі мною багато знайомих чоловіків перестануть говорити серйозно, а будуть ставитись як до не дуже розумної. У мене є знайомі, які вважають, що жінка не може бути компетентна у деяких питаннях лише тому, що вона жінка.
Я вважаю, що 8 Березня – це день боротьби за права жінок, і в цьому питанні я поступаюсь цисгендерним жінкам, бо є деякі фізіологічні моменти, які жодним шляхом не вирішуються. Наприклад, я ніколи не зможу виносити дитину. І я кажу дякую всім жінкам, які на це зважились. Восьме березня – це день-нагадування про права, за які століттями борються жінки та дівчата".
"Якщо ти змінюєш в документах не лише ім’я та стать, а ще й прізвище, маєш робити це двічі"
Наталі з Дніпра 43 роки, вона активна учасниця боротьби за права жінок та декриміналізацію секс-робітників. Гормональний перехід почала у 34 роки, вже завершила його повністю.
"Зробила все, окрім хірургічного втручання, бо в Україні це не завжди проходить вдало, а в інших країнах дуже дорого коштує, близько 10 000 доларів. Такі гроші важко заробити, а, враховуючи проблеми працевлаштування для Т-персон, майже нереально.
Більшу частину документів я вже змінила. Ще наприкінці 2021 року отримала всю медичну документацію та після новорічних свят 2022-го мала почати юридичну зміну документів. Але, на жаль, розпочалась війна. Тому продовжити я змогла лише влітку 2022 року. Але і тут є проблеми: якщо ти змінюєш в документах не лише ім’я та стать, а ще й прізвище, ти маєш робити це двічі. Спочатку тобі видають свідоцтво про народження з новим ім’ям, з жіночою статтю та відповідними гендерними закінченнями, також таку процедуру проходять твої паспорт, ідентифікаційний код, закордонний паспорт, водійське посвідчення. А потім, якщо ти хочеш змінити прізвище, ти знову подаєш запит і знову чекаєш. Вимкнення світла та повітряні тривоги лише ускладнили цей процес.
Я працюю в громадських організаціях, тому колеги ставляться до мене досить гарно. Багато людей навіть не знають про мій перехід".
Якщо ти в сукні на підборах, ти чуєш чоловічі коментарі. А якщо в унісекс одязі, тебе розглядають бабусі в транспорті
"Чула у свою адресу і "кис-кис-кис", і "давай познайомимось", і "які сідниці", багато грубощів – часто сексуалізованих. Фізичних домагань не було ніколи.
Я зрозуміла, що час виходити на фултайм (серед Т-спільноти означає жити повним життям в бажаному гендерному роді) тоді, коли почала виходити на вулицю в спортивному костюмі, волосся прибирала у хвіст, не фарбувалась, а до мене все одно звертались "дівчина". Тоді я почала носити сукні.
Я помітила, що якщо я в більш жіночному одязі, то і менше розглядають. Бувало, якщо надягну унісекс, розглядають, особливо жінки старшого віку. Їдеш в автобусі і якась бабка тебе з ніг до голови оглядає, намагається знайти ваду, бо ніби й дівчина, але щось їй не подобається. А коли ти в типово жіночому одязі, звісно, чоловіки щось кидають у слід, але ніхто так не роздивляється".
Трансфоби найбільше бояться, що з ними зроблять те, що вони хотіли б зробити з жінкою: "Я тепер всю ніч спати не буду, мені страшно"
"Декілька років тому я їхала потягом в Одесу, в купе зі мною була сім’я: тато, мама, хлопчик. Батько подивився на мене уважно і кудись пішов. Як виявилось – до провідниці. Я її добре знаю, вона знає мене й моє старе ім’я, бо документи були ще не змінені, а я часто їздила в Одесу і чомусь саме у її вагоні. Цей чоловік пішов скандалити, мовляв, я з "цим" їхати не хочу. І провідниця мене позвала, переселила в інше купе, до дівчини. Зайшов інший чоловік, видно, що напідпитку, почав клеїтись до цієї дівчини. А потім і до мене. Він причепився до мого голосу. "Що з голосом, а-ля Таїланд?". А далі почалось: "Я тепер всю ніч спати не буду, мені страшно, а раптом ти мене уві сні зґвалтуєш?". Було неприємно їхати в такому оточенні".
"Хтось просто посміється, а хтось ніж під ребра засуне"
"Бувало, що люди використовували те, що знали моє минуле, заради хайпу. Наприклад, хтось знає це і, побачивши мене, може сказати друзям: "Бачите, дівчина пішла? Гарна така? Так ось вона транс, колись була чоловіком". Це погано в першу чергу тому, що хтось просто посміється, а хтось виявиться неадекватом, почує, а потім спіймає і ніж під ребра засуне".
Т-жінка – феміністка, членкиня проєкту по декриміналізації секс-робітників
"Я сама є учасником феміністичного руху. Але проти радикальної течії. У мене якось був конфлікт з відомою адміністраторкою радфем-групи, яка сказала, що якщо ти не маєш відповідних статевих органів, то ти не жінка. Мене це зачепило, я написала коментар: "А якщо жінці видалили матку через хворобу, то вона вже не жінка?"
Також я працюю в проєкті по декриміналізації секс-робітників та адвокації їхніх прав в Україні. Жінки юридично не захищені, бо якщо вони займаються секс-роботою, не можуть написати заяву на зґвалтування або звернутись за медичною допомогою. Бо в першу чергу на неї напишуть протокол за проституцією. Радикальні феміністки проти цього, вони вважають, що секс-послуги – це завжди насилля, що тіло – не товар. Я проти секс-рабства, крадіжок людей та інших форм насильства. Однак якщо людина сама хоче займатись, бути ескортом, то це її вибір. Навіщо це криміналізувати? Нехай працює офіційно, відкриває ФОП, платить податки.
Колись у нас хотіли прибрати вихідний 8 Березня. Я голосувала проти. Цей день не має жодного стосунку до радянського союзу. Я собі сьогодні куплю пляшку вина, зроблю смачну вечерю і відзначу цю дату".
