Секс після поранення – не табу. Як військові повертаються до статевого життя

Розповідаємо про досвід захисників та їхніх коханих.

КУСТ поспілкувався з військовим Родіоном, який отримав травму голови, та Євгенією – дружиною захисника, який має травму ноги. Наші герої стверджують – секс після поранень існує. Але повернутись до статевого життя буває непросто. Як це вдалось захисникам з цього тексту? Читайте у цьому матеріалі. Також порадами щодо подолання наслідків після поранень ділиться психологиня.

"Завдяки нахабності та самовпевненості у мене не було особливих проблем". Історія Родіона

32-річний Родіон з Києва мав досвід військовослужбовця до повномасштабного вторгнення. Вісім років тому отримав травму голови великокаліберною розривною кулею, втратив праве око, ліве – стало гірше бачити. Після 24 лютого захисник знову став на захист України. Родіона демобілізували у вересні 2022 року – як тільки ситуація на фронті дозволила замінити його.

Наразі постійної партнерки та дружини чоловік не має, тому із задоволенням ходить на побачення. 

"Завдяки нахабності та самовпевненості у мене не було особливих проблем з прийняттям себе в оновленому стані", – посміхається чоловік.

Єдиною проблемою Родіон вважає те, що не всі поділяють його думку про власну привабливість. Траплялись ситуації, коли дівчата приходили на побачення, бачили пов’язку на обличчі, розвертались і йшли, не промовивши ані слова. Але з таким ставленням він зіштовхувався не часто.

"Війна наклала на мене певний відбиток – як і на будь-яку людину, яка була залучена до бойових дій або постраждала від них. Але статевий потяг нікуди не зник. Мій зовнішній вигляд змінився, для деяких осіб він став не привабливим. Інколи було видно, що співрозмовнику некомфортно, він намагається уникнути подальшого розвитку бесіди. Були випадки, коли дівчата просто розвертались і йшли", – говорить захисник.

Родіон вважає, що найважливіше після поранення – це прийняти себе в нових реаліях і жити з тим, що маєш.

"Досить проблематично, якщо на твоїх вадах негативно наголошує оточення. В інших випадках така поведінка може і травмувати", – пояснює Родіон.

Чоловік знайшов свою формулу "безпечного простору" з партнерками, яка передбачає, що пов’язка залишатиметься на обличчі Родіона до тих пір, поки коханка не згодиться її зняти. 

"Коли я зрозумів, що у мене є проблеми з контролем агресії, я звернувся до відповідних фахівців. Можливо, у когось це може спричинити потяг до більш грубих форм сексу, але не у мене", – розповідає чоловік.

Військовим, які потрапили у схожі ситуації, Родіон радить мати більше впевненості у собі та не хвилюватись про те, що думає оточення. Обов'язково – вірити в себе.

"Мені було важливо розуміти його стан". Історія Євгенії та Сергія

25-річна Євгенія, офтальмологиня з військового госпіталя Вінниці, розповіла нам про свого чоловіка, 25-річного Сергія. Вони познайомились три роки тому, цього літа одружились. 

Сергій був кадровим військовим, розвідником. Повномасштабну війну він зустрів у Маріуполі, а згодом служив у Сєвєродонецьку. 14 жовтня 2022 року чоловік отримав тяжке кульове поранення гомілки, після довготривалого лікування був звільнений зі служби. Про складнощі, з якими зіткнулась пара, розповіла Євгенія.

"Сергій був водієм, але ж "на нулі". А це значить, що сидів в окопах, бачив багато травмованих, поранених, мертвих. Він брав участь у наступальних діях і, відповідно, йому доводилось вбивати", – розповідає дівчина. 

Євгенія каже, що її чоловіку було важко адаптуватись після травми. Особливо психологічний стан Сергія підірвало те, що його, притомного, але з пораненням, побратими залишили посеред поля. Йшов ближній бій (тобто супротивники знаходились за 200 метрів одне від одного), захисникам довелось відступати. Сергій з пораненням повз пів кілометра в бік підконтрольних територій, поки його не підібрав інший підрозділ.

"Бувало, що у Сергія швидко змінювався настрій. Якась фраза, навіть запах могли нагадати йому про пережите, і я не могла це передбачити. На якийсь час Сергій закрився, не хотів нічого розповідати, а я не розпитувала, бо це не радять робити. А коли ділився чимось, я його вислуховувала. Мені було важливо розуміти його стан. Чоловік погано спав, просинався без настрою. Йому снилось пережите", – говорить дівчина. 

Євгенія скаржиться, що психологи, до яких звертався Сергій, були некомпетентними. Один фахівець сказав: "Що мені з тобою говорити? Ти бачив трупи, шматки тіл. Нащо тобі допомога? Іди до психіатра". Сергія ця розмова боляче вразила, довгий час він не хотів взагалі звертатись до спеціалістів з ментального та психічного здоров’я. Але згодом, під впливом підтримки Євгенії, він звернувся у Veteran Hub.

"Завдяки роботі з психологами він почав свідомо розуміти, що якщо немає настрою, не хоче, аби його чіпали, він може так і сказати", – розповідає дружина.

Крім негативних змін, Євгенія помітила й інші. До повномасштабного вторгнення Сергій був доброю, відкритою людиною, зараз ці якості навіть примножились.

"Зараз він може до будь-якої людини підійти та будь-що спитати. Тепер це для нього нормально. Було, що Сергій їхав за автівкою, бо та йому сподобалась. Він посигналив фарами, зупинився та почав з водієм тієї машини просто говорити, бо хотів дізнатись про цю модель більше", – посміхається Євгенія.

Ставлення Сергія до людей не змінилось, але змінилось до себе. Зараз йому доводиться користуватись спеціальним пристроєм, що тримає стопу в положенні 90 градусів. Люди, побачивши це, підходять і говорять з ним про поранення. Просто перехожі вважають, що можуть підійти до військового на вулиці та поговорити з ним про те, що він пережив. 

"Він пояснює нормально, а потім починає виправдовуватись, мовляв, зі мною все добре, я ходжу. Хоча я розумію, що Сергію іноді важко навіть 100 метрів пройти", – говорить Євгенія.

Чотири-п’ять місяців Сергій не мав навіть відчуття, що вже повернувся додому. Ніби розумом досі був там – на фронті. Якщо хтось з побратимів потрапляв в госпіталь, навідувався.

"У нього стояли спеціальні штирі, які встановлюють при переломі. Він був з цими пристроями, а казав: "Все добре, все нормально, я піду вигуляю собаку", хоча ледь ходить. Йому здавалось, що немає ніякого поранення, він тут лиш на тиждень і скоро повернеться на фронт. Один з його побратимів, найближчих друзів, зник безвісти, і іноді, коли ми їдемо містом, Сергію здається, що його друг десь йде вулицею. Він розуміє головою, що цього не може бути, але все одно бачить", – згадує дівчина.

"Я головою тебе хочу, а тілом не можу"

Євгенія каже, що її ставлення до чоловіка поранення не змінило. З’явилось ще більше поваги та жіночої гордості за партнера. І, звісно, травма не зменшила її любов та пристрасть.

"Коли ми не бачили одне одного пів року, звісно, ми ставали більш сексуально активними, хотілось тактильних відчуттів, хоча б просто обіймів. Перший час після того, як Сергій отримав поранення, було не до думок про секс. Статевий потяг повернувся до нього дуже швидко, але навіть просто підібрати позицію було важко. Спершу його це стримувало, але згодом ми підлаштувалися. Стало легше", – говорить Євгенія.

Але далі пару спіткала нова проблема. Препарати, які доводилось приймати Сергію, викликали проблеми з потенцією. Чоловік був дуже схвильований цим та навіть хотів відмовитись пити ліки. Євгенія завжди була поряд.

"Він сам казав: "Я головою тебе хочу, а тілом не можу". Я пояснювала, що він мав велику крововтрату, змінився психологічний стан, приймав антидепресанти, це все впливало на потенцію. Казала, що обираю спочатку його здоров’я, а вже потім – пошук варіантів зайнятись коханням. Після поранення йому було важливо не відчувати себе слабким або недостатнім чоловіком, тому ми домовились поєднувати. Іноді він припиняв прийом ліків, але потім знов повертався до них", – поділилась дівчина.

Бувало, що Сергій вмовляв Євгенію розлучитись, щоб дружина була щасливішою без нього з пораненням. 

"Боляче, коли кохаєш чоловіка, а він тебе відштовхує тільки через те, що вважає себе людиною з інвалідністю. Навіть якщо немає ноги, руки або чогось ще, це все одно твоя кохана людина", – розповідає Євгенія.

Саму дівчину підтримали дівчата з групових зустрічей у ВетеранХабі, які також чекали своїх партнерів. Згодом їхні історії допомогли Євгенії знайти підхід до чоловіка.

"Це мені допомогло в якісь моменти не розізлитись, розвернутися і піти, а вислухати, витримати всі болючі фрази та спокійно відреагувати, а потім поговорити ще раз, коли чоловік вже тебе розуміє. Ти розумієш, чому він саме так сказав або чому саме так зробив", – згадує дружина.

Іншим жінкам, які мають схожі проблеми, Євгенія радить не боятись самим звертатись до психолога за порадою. Крім того, поцікавитись ліками, які приймає чоловік, побічними явищами, які вони можуть викликати. І головне – не сприймати відсутність статевого потягу на свій рахунок і не ображатись.

"Секс – це лише частина нашого життя, вона не визначає нас як пару". Психологиня про статеві стосунки після поранення

Тетяна Ціленко – психологиня у Ветеран Хабі, який спеціалізується на травмотерапії та терапії горя. Вона працює в мобільному офісі з виїздами додому до військових ветеранів та членів їхніх родин. Також вона неодноразово робила просвітницькі матеріали для Resex.

Далі – пряма мова Тетяни.

"Психологічна реабілітація проходить за стандартними етапами горювання: неприйняття, агресія, гнів, депресія і прийняття. І коли людина приймає ситуацію, приймає свій стан, то лише тоді вона може почати вибудовувати механізми з налагодження свого життя.

Зазвичай в моїй роботі ми оцінюємо, на якому етапі зараз людина і як їй допомогти швидше пройти ці етапи".

Через що втрачається статевий потяг, крім фізичних травм?

"Буває зникнення сексуального потягу на основі величезного бойового стресу, коли людина бачила стільки травмуючих ситуацій, що сексуальні прояви зникають. На їхнє поверненн потрібен час і вплив спеціаліста". 

Партнери\ки можуть допомогти впоратись з травмою?

"Від партнера залежить дуже багато. "Якщо особа на мене дивиться з бажанням, з любов'ю, то я відчуваю себе привабливим". Коли для себе розумію, чому люблю свого чоловіка, як люблю і як це проявляю, то тоді зможу показати своє кохання йому. 

Але на етапі прийняття свого нового тіла, образу ми рекомендуємо звертатись до спеціалістів. Тоді процес проходить легше. Особистість не змінюється від того, як виглядає. Коли людина впевнена в тому, що з нею все нормально, то думка оточення їй байдужа". 

А якщо не у військового з травмою статеві проблеми, а у партнера?

"В якийсь момент у партнера може знижуватись сексуальний потяг. І це теж нормально, тому що ми буваємо втомлені, знесилені фізично і морально. Я наголошую для своїх клієнтів, що дружина чи дівчина не мають переходити із сексуального партнера в позицію мами або доглядальниці. Буває, що партнерка бере на себе піклування про фізичний стан партнера і втрачає потяг. Тоді чоловік дуже відчуває, що він змінився і ставлення до нього теж змінилось. 

У мене є пара, де чоловік в госпіталі проходить реабілітацію. І для підтримання романтичних стосунків вони влаштовують собі мініпобачення. Лягають на одне ліжко, включають собі кіно хоча б раз в тиждень. Так, він лежачий, не може вставати, не може бути без дружини. Вона виконує багато функцій як доглядальниця, але певний час вони виділяють на те, щоб запалити свічки, поспілкуватись, вибудувати якісь плани на майбутнє. Дуже важливо навіть просто лягти, пообійматись, погладити одне одного, торкнутись, поцілуватись.

Партнери/ки військовослужбовців/ець, які чекають їхнього повернення, мають бути в ресурсі, тобто максимально попіклуватися про себе. Чим краще я почуваю себе, тим більше в мене можливостей відновити стосунки з партнером. Потрібно зрозуміти, що партнер зміниться. Це точно буде інакше".

Як повертатись до тактильних стосунків після поранення?

"Коли партнер має поранення в руці, не варто її торкатись. Майбутні дотики важливо проговорити, тому що може бути частина тіла не травмована, але там втрачена чутливість.

Після поранень зазвичай пізнавати тіло одне одного – це як наново знайомитись. Повністю перебудовується чутливість і сприйняття дотиків. Важливо проявити терпіння, коректність і відкритість. Якщо ми можемо обговорити одне з одним відверто, то це вже величезний крок вперед. 

У мене є клієнти, де у чоловіка були великі шрами після операції і їх потрібно було розмасажувати. Протягом певного часу дружина масажувала маслами ті шрами, поступово із рутинної справи масаж перейшов в еротичний, який потім в них закінчувався сексом, тому що тіло почало реагувати на дотики дружини".

Агресія, з якою військові зіштовхнулись на війні, може вплинути на їхні сексуальні смаки?

"Я бачу дві крайності серед тих, хто повернувся з фронту: коли є дуже великий сексуальний потяг або його відсутність.

Можуть бути зміни в сексуальних смаках, коли чоловік починає хотіти сексу жорсткіше, з хватанням рук, придушенням. Він може боятись показати ці прояви дружині, щоб не зробити їй боляче, не налякати, стримує себе фізично настільки, що навіть потяг може зникати. Потрібно відверто говорити, шукати межі, йти на компроміс.

Хлопці повертаються з бойових дій, мають дуже неспокійний сон і можуть травмувати своїх дружин. Кілька днів після бажано поспати окремо або принаймні в якихось безпечних місцях, щоб подивитися, наскільки партнер контролює себе під час сну". 

Як повернути статевий потяг?

"Проблеми з потенцією – це не та тема, яку треба замовчувати. Проговорити, що зараз наша пара проходить отакий період, ми не можемо використати спосіб безпосереднього проникнення. Але є інші варіанти, ми можемо використати їх. Іграшки, руки, язик. Вибір сексуальних іграшок або інших способів задоволення – це теж прелюдія свого роду, коли фантазія розігрується. Потрібно говорити, бо хтось може хотіти перечекати, а хтось сприйме це як відсутність кохання. 

Пам'ятайте, що секс – це лише частина нашого життя, і вона не визначає нас як пару".