Як спортсмен з Докучаєвська перевиховує дніпровських алкозалежних.
Мужики зібралися на тренування, але замість спортивних завдань Артур цього разу запропонував їм "прокачати голову" і дістав книжку Орвелла.
"Будемо займатися скорочитанням", – оголосив.
Він побачив, що Павлу зовсім погано, і дозволив йому не читати, але той все одно взяв книгу. Після читання всі трохи пограли у волейбол і роз’їхалися по домах.
Павло не виходив у Артура з голови, бо днями він повністю кинув наркотики та алкоголь. Купивши фруктів, тренер поїхав підтримати чоловіка у гості, на Березинку.
"Паха – ти красавчик", – не встиг вимовити Артур, як біля під’їзду Павло почав валитися набік. Встигши схопити тіло у судомах, Артур побачив розслаблену голову з посіченою бровою, бліде обличчя і відкриті очі. Руками він розкрив Павлу рот, згадавши, що при епілептичних нападах треба тримати язик.
"Живи", – просив Артур. Він знав, що це його відповідальність.
Агітатор
Артур – не професійний спортивний тренер, а пропагандист здорового способу життя. Він виріс у Докучаєвську Донецької області, жив у Маріуполі, а перед повномасштабною війною переїхав у Дніпро. Оселився на Березинці, тоді ще не підозрюючи, наскільки це неблагонадійний район.
Щовечора біля місцевого АТБ збирався натовп "бухарєй". Зазвичай вони просто скидалися на пляшку, "хиляли" і йшли шукати гроші на іншу. Але одного разу все пішло по іншому плану. П’ятеро-шестеро напівтверезих чоловіків просто біля крамниці почали змагатися, хто більше відіжметься. Під час цієї справи якось виявилося, що в одного з чоловіків день народження. Артур дав йому трохи грошей за віджимання.
"Наступного дня підійшов до мене інший з їхньої компанії, попросив 10 гривень. Я кажу: "Я дам тобі сто, якщо ти десятку разів підтягнешся"", – згадує Артур. На турнік тоді прийшло двоє, ледве підтягнулися по 5 разів і отримали свої гроші. Зранку на наступний день на майданчику було вже семеро чоловіків. Артур зняв їх на відео і виклав у тікток. Він любить давати всім прізвиська, тому назвав нових знайомих месниками. Серед них були Каха, Людина-Павук, Пузир.
За гроші від тренувань месники купували горілку. Якщо хтось давав їм їжу – продавали її на барахолці та діставали наркотики.
"Але я завжди, коли щось давав, повторював: "Пацани, це ваш вибір. Ви не думайте, що я якийсь лох. Я даю гроші, бо маю можливість, а ви можете зачепитися за нас, за наш проєкт (тоді в нього вже з’явилася назва "Убийца бухарей"). Може, хтось із вас стане зіркою цього проєкту, їздитиме по різних містах"", – згадує Артур.
Хтось після двох-трьох тренувань більше до нього не повертався, хтось продовжував ходити заради грошей і друзів. Деякі месники звикали проводити так вечори.
Каха
Спочатку Паша у свої 33 не міг підтягнутися жодного разу. Ходив із палицею, бо не згиналося коліно.
Все своє життя він прожив на лівому березі з мамою, батьком-моряком і старшим братом. У школі був "суперзіркою": високий, красивий, спортивний, ще й діджей на всіх шкільних вечірках. Вільний час Паша проводив на покинутих будівництвах, у підвалах, на теплотрасах, так само як у свій час Артур, який часто сварився з вітчимом і за будь-якої можливості тікав з дому у різні незрозумілі місця, а щоб щось їсти – здавав металолом.
У хлопців з 80-х є багато схожих історій.
Вже ближче до кінця школи Паша почав гуляти іншими вулицями, все далі від дому. З’явилися старші авторитетні хлопці, до яких тягнуло, випивка, комп’ютерні клуби. Старший брат обертався у схожій компанії. Тому життя в обох пішло "по накатаній".
"Я не пам’ятаю своє життя за останні років 5-7. Щодня у п’яному і наркотичному угарі. Це день бабака: засинав і прокидався напідпитку. З цього неможливо самостійно вибратися. Вдома батько тобі говорить: "Синок, наливай". Мама не може розірватися і допомогти, бо доглядає за моїм паралізованим з провини лікарів братом, – говорить Паша. – А взагалі ж мій батько моряк, капітан, має сім дипломів, увесь світ бачив. Але все життя випивав".
Паша був біля АТБ того вечора, коли до їхньої компанії підійшов Артур.
"Всі хотіли копійчину по легкому взяти", – говорить.
Однак Каха (це прізвисько Паші) став першим і поки єдиним месником, який у підсумку повністю зав’язав.
Набряк мозку
"Останні кілька років мені розповідали про напади. Ніби схожі на епілептичні. Але я не пам’ятаю їх. Можливо, батьки допомагали, а я пив далі, засинав і так по колу, – розповідає Паша. – Я знав, що треба кинути все, але людина після 8-10 років залежності не може сама з цим впоратися".
Під час останнього сильного нападу біля під’їзду Артур з товаришем врятував Паші життя. Він був нестямний через синдром скасування. Постійно кудись поривався, здавалося, ніби за дозою. Лікарі зі "швидкої" спочатку не хотіли забирати чоловіка без його згоди, але потім все ж відвезли до лікарні № 6, де в Артура, за його словами, в першу чергу попросили гроші за медикаменти (які навіть не використовували).
Потім один лікар таки вийшов до чоловіка, пояснив, як діяти в таких ситуаціях і порадив прокапати Павла.
Каху на три доби поклали у клініку, перебування в якій обходиться у три тисячі гривень за день, він з неї втік. Після затримання його відправили у психіатричну лікарню, і вже там з’ясувалося, що у чоловіка ще й набряк головного мозку.
Пашу вилікували та за кілька тижнів відпустили.
Він повернувся до тренувань.
ТікТок
Відео з месниками збирали у тіктоці мільйони переглядів, ба більше – люди з району їх впізнавалии. Почали з’являтися друзі та однокласники, які, наприклад, давно поїхали з Дніпра, або навпаки ті, що зараз тут.
"Це був крутий пацан, він же був діджеєм, у школі за малих заступався", – писали у коментарях про Каху.
"Ті, хто називав його "конченим типом" потім перепрошували за свої повідомлення, — говорить Артур. – А дівчата пишуть йому: "Что за лев этот тигр?""
Батько Паші зараз ховається від сина: соромно при ньому пиячити. Мама почала довіряти Касі гроші.
Тікток "Убийца бухарей" зіграв головну роль у тому, щоб месники не поверталися до колишнього життя. Коли бачать свої старі фотографії, відвертаються. Пузир якось сказав: "Я зі сторони подивився, яке я чудовисько. Занудило".
Паша вже завів власний тікток (kahajan555), щодня тренується, краще висипається, підтягується вже по 10 разів, віджимається – по 50.
На роботу офіційно ще не влаштувався, бо над ним тривають суди.
"Була якась бійка, під час якої Каха ніби вкрав у іншого чоловіка телефон і заклав його у ломбард за 300 грн", – розповідає Артур. Паші дали за це 5 років. Але тепер людина з ломбарду говорить, що телефон взагалі приносила якась дівчина. Та й не міг Каха без документів закласти чиюсь річ.
Але ось діло – ось тіло, як-то кажуть.
"Спорт – сила, алкоголь – могила"
Так називається громадська організація, яку зареєстрував Артур. Він хоче шукати гранти, спонсорів і знімати для людей на реабілітації окремий будинок, аби вони не поверталися у свої райони та не чули від своїх колишніх друзів: "Та братан, пішли накатимо, нащо воно тобі".
На будинок, їжу, спортінвентар, машину потрібні гроші, яких зараз немає. Артуру пишуть з-за кордону, наприклад, запрошують до Польщі, говорять, там є фінансування якраз для людей із залежностями.
"Я прагну робити це в Україні, – відповідає Артур. – У месників дружня атмосфера, вони як родина. Пачка печива є – ділять на всю банду, книжки однакові читають".
Артуру пишуть дружини або мами наркозалежних, просять про допомогу. Та він не хоче обмежувати себе виключно людьми із залежностями. Хоче пропагувати спорт для всіх: влаштовувати відкриті вуличні змагання для дітей, підлітків та дорослих.
До речі, повертаючись на Березинку. Там і зараз є різні підліткові компанії: ті, що цілодобово на турніках, і ті, що шукають "закладки" у кущах.
"От останні якраз лахають з мене, діти мажорних батьків частенько, – говорить Каха. – Але це поки. Кожен має сам торкнутися свого дна".
Допомогти проєкту: https://send.monobank.ua/6RM7Lrb2UB
Для зв'язку: @Arthacker777 в телеграмі.
