Веслувальний канал Дніпра: історія, виклики й розвиток головної водної спортивної арени країни

Серце водного спорту України! Тут, на 2,5-кілометровій водній артерії Дніпра, щодня кипить робота: діти відпрацьовують техніку, професійні спортсмени готуються до змагань, а тренери тримають темп, який не спадає вже десятиліттями. Веслувальний канал у Дніпрі — головна база водних видів спорту України, де виросли чемпіони світу та олімпійці. За пів століття він пережив розквіт, занепад та ракетні удари. І все ж продовжує працювати завдяки людям. "Я у цьому виді спорту все життя" У місті чимало людей, які шукають цікавий вид спорту, що може привести до здобуття золотих медалей та перемог на Чемпіонатах світу. Цей шлях знайомий і Миколі Баранову — заступнику директора комунального підприємства "Водно-спортивний комбінат" (скорочено "ВСК") та віцепрезиденту Федерації каное України. "Я жив прямо на березі річки Дніпро у Кременчуці. І біля мого дому була спортивна школа — там було веслування", — згадує Микола. Микола Миколайович почав займатися у вісім років. До десятого класу він тренувався у місцевій спортивній школі, а згодом вступив до філії Київського інституту фізкультури. "Я шість років навчався, потрапив до збірної команди України, а згодом — до збірної Радянського Союзу. Я сам виграв три рази Чемпіонат світу і один раз був другий", — говорить Микола Баранов. У 1986 році він став тренером, десять років працював у спортивному інтернаті, а потім, у складні дев’яності, опинився на роздоріжжі. "Був важкий час. Ми вже почали розуміти, що веслувальний канал у Дніпрі нікому не потрібний. Тренери казали йти працювати сюди. Я не хотів", — зізнається Микола. Та у 1994 році все ж прийшов на канал — і з цього моменту почалася нова епоха. Микола Баранов зібрав команду, відновлював інфраструктуру, буквально "тягнув" об’єкт, який сьогодні є головною базою водних видів спорту області. "Рік за роком наш канал почав розвиватися. Місто давало гроші, щоб споруда не пропала. А потім вона вже почала рости". Сьогодні Микола Миколайович — на пенсії, але продовжує працювати заступником директора. Він не уявляє свого життя без цього місця. Як створювали канал: інженерний проєкт 1970-х Ідея створити у Дніпрі окрему олімпійську базу для водних видів спорту з’явилася після успіхів радянських веслувальників на Олімпіадах кінця 1960-х. Українські спортсмени давали стабільні результати, але тренувалися на річках без інфраструктури. До того ж під час підготовки до ХХ літніх Олімпійських ігор, раптово з’ясувалося, що в СРСР практично немає гребних каналів міжнародного рівня для проведення змагань з академічного веслування, байдарок, каное. Лише один канал у Москві, в Крилатському, більш-менш відповідав необхідним параметрам. При цьому багато спортсменів вважали, що вода в Крилатському — "важка" через мулистий ґрунт. У Дніпрі ж вода "легка" та стрімка, адже ґрунти тут піщані. Ця особливість давала спортсменам відчутну перевагу в швидкості та стабільності ходу човна. Широка акваторія, рівна берегова лінія та можливість створити канал без складних гідротехнічних робіт — стали ще однією перевагою у рішенні побудувати у Дніпрі власний гребний канал міжнародного класу для Олімпійських ігор. Роботи почалися на початку 1970-х років паралельно із будівництвом житлових масивів Перемога. Під час формування території під майбутні будинки будівельники брали пісок з дна Дніпра. Тоді ж і насипали дамби, створивши три коси, які і сформували веслувальний канал. Довжина — 2,5 кілометра, він складається з двох частин: основного каналу, де проводять змагання, та тренувального. Перші офіційні старти у веслувальному каналі відбулися у 1975 році. "І досі це — єдиний в Україні штучний канал, спеціально створений для водних видів спорту", – розповідає Микола Баранов. Тут регулярно проходили збори союзних збірних, до Дніпра приїжджали спортсмени з усього Радянського Союзу. Інфраструктура на той час була однією з найкращих: човнова станція з великими елінгами, кімнати для проживання, медпункт, кімнати відновлення, ремонтні майстерні для човнів. Реконструкція, що затягнулась на роки За десятиліття існування веслувального каналу оновлювалось обладнання, човни, доріжки, система проведення стартів. Та сама інфраструктура — будівлі, містки, стартові та фінішні зони — залишилися майже без змін з часів відкриття. Після розпаду СРСР фінансування спорту скоротилося практично до нуля. У деякі роки веслувальний канал працював завдяки ентузіазму тренерів. Була навіть загроза, що територію можуть передати під приватну забудову або рекреаційний комплекс. Саме у цей час важливим стало рішення включити канал у перелік Олімпійських баз — це буквально врятувало його від зникнення у 1994 році. Дніпро десятиліттями був одним із міст, яке давало найбільшу кількість веслувальників до збірної України. Саме тут працювали легендарні тренери — їхні школи відомі на всю країну. У 2000-х канал став базою, на якій виросли чемпіони світу та Європи: Юрій Чебан, Олександр Максимчук, Денис Камерилов. Хоч ці спортсмени представляли різні міста, значна частина їхніх зборів проходила саме у Дніпрі. З 2006 року у "ВСК" почали думати над розширенням та покращенням інфраструктури веслувального каналу. Перший проєкт масштабної реконструкції затвердили у 2009 році, фінансуватися роботи мали з Держбюджету. Виділених коштів вистачило лише на початок будівництва загороджувальної греблі воднолижного стадіону для установки дороги Ріксона, яка згодом була встановлена клубом "Сентоза" і працює з 2014 року. На тому в роботах настала пауза. У 2017-му було розроблено концепцію повної реконструкції гідротехнічних споруд та оновлення всієї архітектурно-інфраструктурної частини комплексу. Зону старту й фінішу планували перенести в більш доступне для глядачів місце та створити там сучасний водно-спортивний стадіон із трибунами, критим спорткомплексом, центром реабілітації, готелем і кемпінг-зоною. Фото: gorod.dp.ua Враховуючи розташування майже у центрі міста, природні умови, велику популярність водних видів спорту в Україні, "Водно-спортивний комбінат" міг бути національним центром підготовки збірних команд України з багатьох водних видів спорту. Завдяки наявності сучасної інфраструктури — готель, блок харчування, спортивні та тренажерні зали, медично-реабілітаційний центр та інше — веслувальний канал у Дніпрі міг стати в один рівень з кращими в Європі та світі. Роботи з реконструкції почалися, але виконати вдалося лише частину. Спершу — недостатнє фінансування, потім пандемія, а у 2022-му — повномасштабна війна, яка поставила проєкт на паузу. "Після початку російського вторгнення в Україну територію "ВСК" кілька разів атакували дрони та ракети", — з сумом каже Микола Баранов. У квітні 2025 року обстріл зруйнував тренувальні зали, реабілітаційний центр, приміщення для зберігання човнів та самі човни, адміністративні будівлі та приміщення ДЮСШ. Частина об’єктів потребує повної відбудови. Канал, який живе завдяки місту та людям Попри руйнування та обмежене фінансування через війну, об’єкт продовжує працювати. "Лише завдяки міській владі Дніпра ця спортивна споруда живе. Ми проводимо тренувальні збори, приймаємо веслувальників збірної України та паралімпійців, наші школи працюють, діти тренуються, змагання тривають", — зазначає Микола Баранов. Саме тут збірні України готувалася до чемпіонатів Європи, світу та навіть Олімпійських ігор. На базі проходили всі відбори на міжнародні старти. Сьогодні на каналі тренуються спортсмени різних категорій — від початківців до професіоналів. Є вихованці, які вже брали участь у чемпіонатах Європи та світу, а спортсмени з Кам’янського та Самару стали олімпійцями. До того ж, веслувальний канал у Дніпрі — одна з небагатьох баз в Україні, де паралімпійські веслувальники можуть тренуватися на рівних умовах зі спортсменами основної збірної. На території "ВСК" регулярно проводяться тренувальні збори паралімпійської збірної з веслування. Для спортсменів з інвалідністю облаштовані окремі зони для спуску човнів на воду та створені умови для повноцінної підготовки. Серед найвідоміших паралімпійців — Роман Полянський, який тренувався під керівництвом Юрія Бондаренка у Дніпрі й здобув золоті медалі Паралімпійських ігор (Ріо-2016 і Токіо-2020). У 2024 році збірна України теж показала прекрасний результат, взявши 3 медалі у веслуванні на байдарках та каное (параканое), посівши загальнокомандне 3 місце на Олімпіаді. "Веслувальний канал живе, бо ми не зупиняємось. І тому що Дніпро підтримує спорт навіть у найтяжчі часи", — каже Микола Баранов. На території "ВСК" працюють секції з академічного веслування, байдарок і каное, човнів "Дракон", сапбордингу, аутригерів і воднолижного спорту. Особливо активно розвивається воднолижний спорт у клубі "Сентоза", одному із найсильніших в Україні. Веслувальний канал Дніпра сьогодні — це система, що тримається на відданості людей. На тренерах, які приходять на воду за будь-якої погоди. На юних спортсменах, які роблять перші гребки у холодному тумані. Це арена, де формується характер. Де з’являються нові імена, про які Україна почує завтра. Веслувальний канал пережив багато — і все одно залишається головною водною спортивною олімпійською базою країни. Місцем сили, яке продовжує писати історію українського веслування щодня.