Дмитро Педич з Кривого Рогу став свідком двох вибухів.
Як повідомляється у звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини, в Україні з початку повномасштабної війни до 12 вересня 2023 року загинули 9,6 тисячі мирних жителів і понад 17,5 тисяч отримали поранення. З них – від прильотів загинуло 8 тисяч людей, а постраждало 16,6 тисячі.
23-річний Дмитро Педич з Кривого Рогу – студент-магістр, спеціаліст з комп’ютерної інженерії. Вже двічі хлопцю вдалось вижити після вибуху від російських ракет, хоч і втратив домівку.
Як йому вдалось залишитись живим? Народився в сорочці? Знає секрети виживання? Читайте далі.
"Не нехтуйте правилами безпеки: дві стіни, якомога далі від вікон, а краще – у ванній"
Вперше Дмитро опинився під вибухами зранку 31 липня 2023 року, це був понеділок. Хлопець залишався вдома разом з татком та кішкою, мама поїхала з міста у справах.
"На щастя, перший "приліт" стався не в наш будинок. Я прокинувся від вибуху і вибіг у коридор. Ми завжди так робимо родиною, коли обстрілюють місто. Покликав до себе батька. Здається, вже від того першого вибуху вікна нашої квартири вибило…", – згадує хлопець.
Дмитро дуже погано бачить, тому користується або окулярами, або лінзами. Часу, щоб узяти їх, хлопець не мав. Він хотів повернутись в кімнату за ними, але не встиг.
"Я почув звук ракети. Говорять, що якщо чуєш його, значить це десь дуже близько. Тому не рушив з місця – боявся, що мене може посікти склом від вікон. Замість цього сховався за стіну. Почув дуже гучний вибух. Мене обдало пилом, побілкою та крихтами бетону. Я перестав чути інші звуки. Я провалився зі свого шостого поверху на четвертий", – розповідає Дмитро.
"Навіть рятувальники сказали, що це диво"
Батько згадував, як під час розмови Дмитро зник. Чоловік залишився на вцілілій частині коридору, а його син – ні.
"Зверху мене меблі були, я пам’ятаю, і плити також. Відчував їхню вагу. Ніби на мене впав диван. Мабуть, ще там були двері. А зверху плита – бокова стіна нашої квартири", – згадує хлопець.
Як виявилось пізніше, ракета влучила у суміжну з вулицею стіну дома на п’ятому поверсі. У квартирі Педич обвалились кімната Дмитра, зал, з якого перед влучанням встиг вийти татко хлопця, впав аж до першого поверху. Від оселі залишились лише вхідні двері, трохи коридору, ванна, туалет та кухня. 23-річний хлопець залишався під завалами…
Спалахнула пожежа. Батько почав кликати сина і цим привів його до тями.
"Дезорієнтація. Оглушення. Ти лежиш у цьому пилу, ніс, рот, вуха – забиті повністю, ти ані вдихнути, ані сказати не можеш, і лише десь далеко чуєш, що тебе хтось кличе. Зрозумів, що на мене нічого не падає, час приходити до тями та щось робити", – розповідає хлопець.
Дмитру довелось вибиратись самотужки, оскільки він розумів, що до приїзду рятувальників може задихнутись від пилу та отруйного диму чи згоріти у вогні. Як скидав з себе меблі та стіну, Дмитро не пам'ятає через шоковий стан та адреналін.
"Жителі спускались по вцілілих сходах, я зустрічав людей, які вижили. Вони питали мене, чи потрібна допомога, а я питав, чи потрібна їм. Коли я зайшов у квартиру, кров з ран стікала вже по ногах", – згадує хлопець.
У квартирі Дмитро з батьком заходились збирати речі, які могли взяти. В першу чергу одяг, оскільки обидва залишались в домашньому. Вони шукали свою кішку, однак у квартирі її не було. Поспішали, бо пожежа посилювалась.
"У квартирі просто умився. Водопровід ще працював. Одягнув лінзи. Допоміг батьку морально зібратись – фізично він не постраждав", – розповідає хлопець.
У хлопця було розсічення вуха, плеча, забої шийних хребців, відбитий поперек та куприк. Вони з батьком майже одразу звернулись до лікарні, де Дмитру діагностували струс мозку та невелику контузію. Повністю одужав хлопець лише через два місяці.
"Усі кажуть, що у мене сильний янгол-охоронець. Дуже пощастило, що я вцілів без значних ушкоджень. Навіть рятувальники сказали, що це диво", – посміхається хлопець.
Як повідомляє Суспільне, внаслідок обстрілу того дня шість людей загинули (у тому числі дитина) та понад 80 – постраждали.
Мама дізналась, що її сім’я жива, лише за півтори години
Мама Дмитра завжди слідкувала за новинами, того ранку прочитала про приліт по Кривому Рогу. Згодом їй зателефонували подруги та повідомили, що ракета влучила у будинок по вулиці Українській. На фото вона впізнала власний дім та залишки своєї оселі. Мама знала, що її сім’я має бути вдома.
"Вона почала телефонувати всім… Набрала рятувальників", – переказує Дмитро.
Телефони обох чоловіків залишились у квартирі, тому вони ніяк не могли повідомити жінці, що з ними все добре. На зв’язок вийшли за півтори години від вибуху, коли опинились вдома у друзів.
"Мама була рада нас почути, але хвилювалась дуже сильно. І потім, коли приїхала і побачила все своїми очима… стан теж був не позитивний. Вона більше хвилювалась за наше здоров'я і за квартиру, як наш дім, де жити. А у нас з батьком така логіка, що коли ти проживаєш такий досвід, тобі вже не шкода матеріальних речей", – згадує Дмитро.
"У той день я вирішив затриматись буквально на дві хвилини"
Через півтора місяця, 8 вересня, Дмитро у Кривому Розі вдруге опинився біля епіцентру вибуху. Тоді він з батьками вже жив у родичів. Щоранку в один і той самий час проходив однаковий шлях, щоб не запізнитись на транспорт. Але того дня він затримався, щоб почистити взуття. Це і врятувало його здоров'я, якщо не життя.
"Мені треба дійти чітко по графіку транспорту, щоб дістатись роботи. Якщо запізнитись, можна не встигнути. І в той день я вирішив буквально на дві хвилини затриматись, бо мені щось не сподобалось у взутті", – каже хлопець.
Влучання було в будівлю, яка знаходилась на шляху Дмитра. Вибухом пошкодило дахи у Нової Пошти, кав'ярні, Приватбанку, повибивало скло та понівечило дорогу. Багато людей постраждало від уламків.
Дмитро був всього лиш за дві хвилини від місця влучання, і, якби не затримався, був би серед постраждалих. У квартирі родичів, де зараз живе сім’я Педич та знаходився в цей час Дмитро, пошкодило вікна та балкон.
Як повідомили Факти, того дня від вибуху постраждало 73 людини, 35 – потрапили до лікарні. Одна людина загинула. Пошкодило 62 багатоквартирних будинків та 7 приватних осель. Побиті понад пів сотні авто.
"Що нас не вбиває, робить сильнішими"
Після двох вибухів, каже Дмитро, у нього зараз є лише страх невідомого попереду. Не знаєш, куди прилетить наступного разу. Останнім часом у хлопця з’явились прояви посттравматичного синдрому: нервовість та дратівливість.
"Я думаю, так етнічно склалось, що українці завжди звикли боротися і ніколи не здаватись. Я вважаю, що втрата житла – це привід почати нову сторінку у своєму житті. Такий шанс не всім людям дається, а якщо дається, то лиш одного разу. Потрібно просто займатися правильними речами, більше допомагати людям і якось намагатись жити правильніше", – каже хлопець.
Дмитро каже, що ці трагічні події навчили його цінити моменти життя. Дивитись на власний час розважливіше, ставитись серйозніше до близьких поруч та щодня радіти тому, що можеш бачити сонце.
"Не стільки хвилююсь за себе, як за своїх близьких. Я просто хочу, щоб всі знаходилися поруч, не обов'язково в одному домі. Просто, щоб у нас постійно були теплі родинні зустрічі", – каже Дмитро.
