Що варто і не варто робити, коли спілкуєтесь з ветеранами чи ветеранками.
Наскільки доречно підходити та обіймати незнайому людину або по-чорному жартувати з нею? Як правильно пояснити дитині, що таке протез? Чи потребує воїн від вас кави на знак вдячності або достатньо просто слів підтримки?
Щоб з’ясувати це, ми подивилися новий освітній серіал про коректну комунікацію з ветеранами і ветеранками. У ньому засновниця Служби психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців Наталя Умеренкова, про яку ми писали у минулому тексті, й старша фахівчиня з психічного здоровʼя Ветеран Хаб++ Катерина Тімакіна пояснюють, що точно не можна, а що навпаки варто обговорювати з ветеранами.
Про те, як услід кричать "О, пірат", намагаються провести, ображають некоректними питаннями, пропонують допомогу психолога, – читайте далі.
Чим спілкування з ветеранами/ками відрізняється від спілкування з цивільними?
"Хтось блондин, хтось брюнет. У когось є вроджене захворювання, у когось набуте. У когось немає кінцівок", – каже Владислав Горанін, ветеран російсько-української війни.
З ветераном варто спілкуватись так само, як з будь-якою іншою людиною, тобто – з повагою. Але додатково важливо усвідомлювати колосальний внесок людини у наше вільне життя. Ветерани – це не завжди люди у формі. І не варто вважати ветераном кожного, хто поводиться дивно – це стигматизація. У кожного з нас свій досвід війни, який міг змінити нашу поведінку.
"У мене в оточенні є військові з інвалідністю: побратими чоловіка та хлопці, з якими подружилась у шпиталі, поки чоловік лікувався. Це дуже щирі й класні люди. Я вважаю, що спілкуватися з ними треба як із рівними, тому що вони сильніші за нас, бо вижили", – розповідає Тетяна Пономарь, дружина ветерана.
Під час спілкування варто звертати увагу на стан людини. Якщо здається, що їй в моменті некомфортно, спитати, чи хоче вона продовжувати тему. Говоріть щиро, уникайте шаблонних речей та порівнянь, бо кожен досвід – унікальний.
"Буває таке, що коли військовослужбовці лежать з пораненням, люди намагаються відчуття вини якось трансформувати, компенсувати, донести як подяку, зібратись шумними компаніями поряд, щоб показати важливість людини. Але екстремальні умови бойових дій змінюють нас. Це треба розуміти та враховувати. Дехто не любить шумних компаній", – розповідає Владислав.
Чи варто допомагати ветеранам/кам з інвалідністю?
"Побратимів дратує, що забігають перед ними. У людини немає, наприклад, кінцівки, і вона на милицях, перед неї забігають, намагаються відкрити двері, стілець підсунути. Це дуже дратує та ображає. Демонструє людині її слабкість, якої насправді немає", – розповідає Владислав.
Не допомагайте людям з інвалідністю без дозволу чи прохання, оскільки це про повагу до її здатності жити повноцінно. Для людей з інвалідністю виконання якоїсь побутової задачі – це тренування, яке допомагає повернутись до звичного життя.
"Ви знаєте, яку найчастішу фразу чую, коли йду по вулиці? "О, пірат!". У мене відсутнє праве око, а ліве фактично зшивали по шматках. Я погано бачу й іноді можу погано орієнтуватись, якщо зі світлого приміщення заходжу в темне. Не треба мене хапати за руку і намагатись провести. Треба буде допомога – я сам скажу", – розповідає Родіон Тристан, ветеран російсько-української війни.
Як спілкуватись з ветераном, який має порушення зору?
Вдома у людини, що має порушення зору або не бачить, все має бути на своїх місцях.
Не варто втручатись в особистий простір незрячої людини без її дозволу, це може налякати – вона не бачить ваших рухів і кожен дотик для неї неочікуваний. Якщо ви запропонували людині на вулиці провести її, вона погодилась, то варто запитати, з якого боку краще стати та підставити лікоть, а не тримати самотужки.
"Якщо я йду на побачення з якоюсь панянкою, настає вечір – вона починає опікуватись мною. Я один раз перечепився, дівчина: "Ой, ти ж погано бачиш!", вчепилась в мене. І я відчуваю: О, мама знову веде мене у садочок…" – розповідає Родіон.
Коли ви прогулюєтесь, варто озвучувати все, що є навколо і що робите ви самі, бо незряча людина не здогадається.
Якщо людина має собаку-поводиря, не чіпайте його. Ваші загравання в майбутньому нашкодять хазяїну, якщо тварина буде легко відволікатись.
Як спілкуватись з ветераном, який має порушення слуху?
"Я не чую. Це просто факт, який треба прийняти. І якщо хочеш нормально спілкуватись, не дратуватись від того, що тебе перепитають, то ти просто маєш достатньо гучно розмовляти. От і все", – пояснює Владислав.
Вас можуть попросити говорити гучніше (але в жодному разі не кричати) або чіткіше артикулювати (рухати губами). Людина, що не чує, сприймає вашу міміку, і крик зчитується як роздратування та агресія. Тому важливо не ховати обличчя, не відвертатись убік, щоб ваші слова не втрачали емоційного забарвлення й інтонації.
Також якщо людина послуговується допомогою перекладача жестової мови, варто звертатись до власне людини, а не до її помічника чи перекладача.
"Те, що люди з порушенням слуху не один раз перепитують, не означає, що вони знущаються або людина якась така дратуюча. І якщо ти занадто тихо говориш або не можеш інакше говорити, і слух людини просто не вловлює, те, що ти говориш, то навпаки – це у вас проблеми з нервішками", – додає Владислав.
Як спілкуватись з ветераном, який має порушення мовних функцій?
Якщо людина має труднощі у висловленні власних думок, як-то затинання, повільне мовлення або перекручування слів, будьте терплячими та дайте співрозмовнику зрозуміти, що не поспішаєте. Це зменшить напруження у розмові й дасть змогу людині легше, швидше та якісніше викласти свої думки. Не бійтесь перепитати чи уточнити відповідь.
Якщо це ваша близька людина — запропонуйте їй ознайомитися з застосунками TippyTalk, Digital Inclusion або іншими схожими розробками.
TippyTalk Mobile – це застосунок, який використовує альтернативні та додаткові способи комунікації (АДК) для людей будь-якого віку, які мають проблеми з мовленням. Люди можуть використовувати графічні підказки, щоб надсилати повідомлення друзям і родині.
Digital Inclusion – це перший у світі україномовний мобільний застосунок для спілкування, соціалізації та розвитку у цифровому світі для людей з інвалідністю та вадами розвитку.
Як спілкуватись з ветераном, який пересувається на кріслі колісному?
"Людина чомусь починає відчувати сором з приводу того, що вона стоїть поряд, а інша людина намагається пересісти у візок. Але ніхто не відчуває сором, коли інша людина просто сідає на звичайне крісло, їй ніхто при цьому не допомагає. Суєта та якась сором’язливість – зайві. Психологічну травму треба пропрацювати і тому, хто отримав травму (це само собою), і тому, хто знічується", – каже Владислав.
Запам’ятайте, що інструмент пересування називається саме "крісло колісне", а не "інвалідний візок" чи "коляска". І люди, що ним послуговуються, не їздять, а ходять.
Якщо ви спілкуєтесь з людиною, за можливості знайдіть спосіб сісти кудись, щоб ви відчували себе на рівних.
Якщо плануєте зробити спільне фото, краще запитайте у ветерана, як вам позувати біля нього: стоячи, присівши навколішки чи взяти стілець і сісти поряд.
Не поспішайте допомагати, якщо ветеран, наприклад, намагається відкрити важкі двері, щоб виїхати з приміщення. Перш ніж допомагати, необхідно уточнити, як саме краще це зробити. Ветеран може як попросити притримати двері, так і підштовхнути крісло колісне. Або взагалі відмовитись від допомоги.
Запам’ятайте, що торкатись крісла колісного без дозволу заборонено. Це – особистий простір людини, продовження її тіла. Не варто втручатись навіть з найкращими намірами.
Як пояснити дитині, що таке інвалідність?
"Я виховую доньку сам, їй за кілька днів буде 8 років. Бомбардування, люди з пораненнями, з ампутаціями, камуфляж батька, медалі – все само собою навіює дитині розуміння, що не потребує якихось запитань. Хіба що мої нагороди. Я пояснюю, що це за таку-то оборону, це за іншу… Я їх подарував дитині, бо вона попросила медальку. Коли донька була маленька, то шкодувала, що вони не з фольги і не шоколадні. Вовтузила їх підлогою", – розповідає Владислав.
Психологиня радить просто бути чесними з дітьми. Враховуйте їхній вік, пояснюйте зрозумілими словами та прикладами. Використовуйте коректну лексику: крісло колісне, людина з інвалідністю, ветеран, військовий. У "Довіднику безбар'єрності" можна знайти словник цих слів. Навчіть дитину бачити в людині насамперед особистість, а в інвалідності – просто одну з ознак, яка не є перепоною для спілкування.
"У мене двоє доньок, одній 15 років, другій – 11. Вони до цього, чесно кажучи, жартома віднеслись. А з протезом і гуляли, і тягали його, і боролись з ним, було всяке", – посміхається Олег Андрієнко, ветеран російсько-української війни.
"Зараз моя донька питає про мій зв’язок з тими процесами, що відбуваються. Я сподіваюсь, що показую приклад. У нас просте спілкування про це, як по життю. Ти їй пояснюєш про чорні діри або чому у лінивців довгі кігті, і так само пояснюєш про війну. І ми маємо грамотно, не травмуючи, доносити до дітей те, що відбувається. Так, щоб вони це зрозуміли і зробили висновки", – розповідає Владислав.
Як коректно подякувати ветеранам/кам?
"Ми з чоловіком вийшли в парк, ще до його поранення. Поперед нас йшла дівчинка, якій було приблизно п’ять років. Вона повернулася, побачила мого чоловіка в формі й зупинилася. Покликала:
– Бабусю, бабусю, йди сюди, у нас тут є захисник, – і повернулась до нас: – То ви військовий? Ви нас захищаєте?
– Так, – каже чоловік.
– Дякую вам, дякую! – вигукнула дівчинка.
І мій чоловік цілий день казав:
– Так приємно, так класно, хочеться жити, хочеться творити! Я дійсно розумію, що ми потрібні", – розповідає Тетяна.
Коли ми бачимо людину, завдяки якій живі, природна реакція – подякувати та віддати шану. Подякувати словами, якщо людина вільна від інших справ – хороша практика. Можна сказати: "Дякую за службу".
Подякувати також ветерану чи ветеранці можна жестами. Наприклад, використати жест "завдяки тобі", приклавши праву руку до грудей. Висловити почуття також можна поглядом, посмішкою, схилянням голови.
Як не варто дякувати?
Відволікати ветерана – не про повагу, а про задоволення ваших потреб. Якщо людина, наприклад, їсть щось на вулиці або говорить телефоном – не треба її переривати. Майте терпіння дочекатись, поки ви перетнетесь поглядом – і тоді говоріть. Також ви можете написати подяку на папірці й передати. Це доречний варіант, який не створить відчуття ніяковості.
Не треба без дозволу купувати каву чи пропонувати гроші. Якщо ви відчуваєте таке бажання – спершу запитайте, чи доречно пригостити його чи її. Не треба давати гроші, але ви можете завжди спитати, які є потреби у воїна чи його підрозділу.
Обійми – щирий спосіб самовираження, який може бути нетактовним і недоречним, тому ніколи не робіть цього зненацька. Спитайте, чи не проти людина обійнятись, не підходьте зі спини, не кричіть зненацька. Перевірте, чи людина на занята, і чи це доречно.
Ніхто не застрахований від помилок у спілкуванні. Цілком нормально просити пробачення, відчувши сором, казати про це і питати, як можна зробити взаємодію кращою для обох. Не бійтесь говорити про свої наміри та почуття, запитувати пораду та пробувати.
Дисклеймер: матеріали взято з освітнього серіалу "Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія", який можна знайти на платформі Дія.Освіта.
