Виховання синів, вбивства рашистів, цифрова війна та пропаганда.
Денис Мінін – спортсмен, лідер міжнародного руху за здоровий спосіб життя, голова міжнародної організації "Street Workout", голова ВГО "Street Workout Ukraine", президент "World Street Workout & Streetlifting Federation".
Ми запускаємо цикл матеріалів присвячених життю та досвіду відомих дніпровців та лідерів думок. Ви можете запропонувати з ким нам зробити інтерв'ю наступним. Пишіть сюди.
Далі – пряма мова Дениса, який вже понад рік боронить нас.
Фундамент мого життя – це спорт, освіта, інтелект та подорожі.
Або ти вживаєш та пиячиш, або займаєшся спортом – іншого вибору немає. Я побував на "поганій" стороні, побачив все це з середини, відчув цей бруд, неповагу, знущання зі свого тіла. Зрозумів – цей шлях не для мене. Я сам собі сказав: "Таке життя – не мій вибір! Я хочу подорожувати, кайфувати, спілкуватися з нормальними хлопцями, а не тими, хто зранку йде до бару, бо їм вже погано".
Мій спорт почався зі звичайного подвір’я та стадіону біля будинку. Тоді не було так багато різноманітних майданчиків як зараз. Тому турніки та брус стали для мене фундаментом. Тоді ж я закохався у Workout, адже це доступно, легко, можна займатися де завгодно.
Треба правильно користуватися інтернетом, і тоді цей інструмент вплине на життя як найкраще. Допомогти мені перейти на сторону спорту допоміг інтернет та соціальні мережі, які на той момент (наприкінці 90-х) почали дуже активно розвиватися. Саме там я побачив альтернативу – здоровий спосіб життя.
До речі, чимало батьків зараз критикують молодь за те, що вона багато зависає у компі. Моя думка така: треба навчити дітей правильно користуватися можливостями інтернету. Адже з мого досвіду знаю точно – мережа може подарувати гарні та корисні знайомства. Мене вона познайомила з різними спортивними субкультурами, звернула увагу на питання екології та здоров’я. Це мене зачепило, і тоді я пішов з бруду, туди, де мені гарно.
Я залишив своє оточення в минулому і створив нове коло однодумців. Коли я перейшов на сторону здорового способу життя, то зрозумів, що тут дуже мало людей. Тому я вирішив заохочувати їх, аби створити спільноту. Робив це через медійність, ролики на ютубі, розбудову спортивних майданчиків по всій країні, організовував івенти, фестивалі, тури. До війни я разом зі своєю командою встановив понад 2 тисячі спортивних майданчиків по Україні. В планах було реалізувати 10 тисяч, але розпочалася війна.
Ключове – це освіта, мені дуже її не вистачало. Я був винятком серед своїх друзів, адже прагнув до розвитку та навчання. Перші зароблені гроші я витратив не на їжу, не на одежу, а на освіту. Я навчався у ДНУ ім. Олеся Гончара, в мене був коуч, потім навчався медицині та спорту. Спорт, інтелект, подорожі – це фундамент мого життя.
Старого мене вже не буде. Після 24 лютого 2022-го я начебто переродився в іншому світі. Багато часу я навіть не міг сприйняти те, що відбувається. До нових обставин потрібно було звикати, хоч я й розумів, що війна триває з 2014 року... Адже ніхто не очікував початку повномасштабного наступу. Зараз ми виборюємо нашу перемогу, нашу свободу, бо іншого вибору в нас немає.
До війни я ніколи не стикався зі зброєю, а зараз я дуже мілітарна людина. Вмію дуже багато з того, що навіть не думав робити раніше: навчився вибуховій справі, стріляю з різноманітної зброї. Тепер я інша людина, вбиваю покидьків.
Зараз відбувається цифрова війна: математики та цифр. Ця війна неймовірна потужна та пекельна, адже вона змінюється щомісяця. Такої ще ніколи не було. Стратегії, які ми застосовуємо зараз, через короткий проміжок часу стануть вже не актуальними. Треба буде воювати по-іншому. До того ж у нас відбувається перехідний етап: від радянської зброї до сучасної.
Нам зараз не вистачає єдності, яка була на початку війни. Адже люди розслабились, так працює ворожа пропаганда. Звичайно є українці, які беруть активну участь в бойових діях, в них немає часу на телеграм-канали та інші соціальні мережі. А ті, хто так й залишились у мирному житті, – розслабились. Мало людей продовжують донатити та волонтерити.
Треба згадати, що робив кожен українець у перший місяць війни: ми не спали, бо всі були включені у процес. Зараз такого немає, і це дуже погано. Адже зброя буде, але зараз ми втрачаємо чимало людського ресурсу.
Якщо чесно, я хочу взагалі забути про зброю. Я ніколи в житті не пробачу рашистам те, що вони роблять на нашій землі. Тому ми не просто повинні перемогти, ми повинні знищити кожного, чия нога була на землі України.
Після перемоги я б хотів про все забути: викинути амуніцію та броню, щоб більше її не бачити. Але розумію, що ніколи цього не зроблю, адже буду завжди напоготові. Матиму схованку, де зберігатиму дрони, броню (звичайно, все з дозволу).
Зроблю все, щоб бути підготовленим до наступної війни. Для того, аби захистити своє життя, життя своєї родини та країни, нашу свободу. Я раджу всім, навіть після перемоги, тримати у собі цю мілітарність й бути готовими завжди.
Мій відпочинок – це полігон і стрільба, відпрацювання тактики, навчання та тренування. Я й під час війни тренуюсь, адже іноді треба повзти, бігти, перебігати, перелазити. Тому фізично не розвинені люди не можуть воювати: 10 метрів – і тебе немає. Ти бухаєш та палиш? Тобі немає чого робити на війні. Ти просто загинеш і підставиш своїх побратимів під удар. Мій спортивний бекграунд зберігає моє життя.
Я навмисно розповідаю сину про війну. Я маю двоє синів. 13-річний старший розуміє, що таке війна, а 4-річному молодшому – я навмисно розповідаю, що це й наводжу приклади. Я раджу робити це кожному батькові та кожній матері, щоб діти знали правду. Не бійтесь, що в них буде психологічне навантаження. Вони повинні знати, хто нас обстрілює, яка країна, які люди, задля чого вони це роблять. Зі знанням справжньої історії діти виростуть та передадуть її наступним поколінням. Правда буде жити в них на генетичному рівні, тоді війна ніколи не почнеться знов.
