Художня група Fantastic Little Splash про свій 30-хвилинний фільм – «конкретний і неясний».
У червні у Дніпрі вийшов фільм про покинутий готель «Парус», що десятиліттями височіє над обривом річки і над підсвідомістю місцевих жителів. Його зняли за допомогою гранту «Культурної столиці». Автори, Валерія Мальченко та Олександр Ганц, кажуть, що фільм вийшов зовсім не про «Парус».
Ріка: Про що все ж таки фільм?
Саша: У фільмі багато смислових і сюжетних шарів. На поверхні – історія про «Парус»: як його побудували, що з ним сталося, чому нічого не запрацювало і що з ним відбувається зараз. Наступний шар – це історія, характерна не тільки для дніпровських будівель, які залишилися після «совка». Над ними – якесь мутне бродіння: розбирати чи ні, пам'ятник або не пам'ятник. Такі об'єкти є в усіх пострадянських країнах.
Лєра: Тобто це історія про зміну поколінь.
Саша: Не тільки. «Парус» не виглядає як породження «совка», він виглядає як прикордонна річ, яка виникла в момент розпаду. Частково він – символ цього переходу. Найглибший сюжетний шар – про те, як суспільство робить несвідомі дії, щоб вирішити свої проблеми.
Тобто «Парус» – це рефлексія про людей?
Саша: Так. Ми підійшли до цього через саму роботу над фільмом. Спочатку ми бачили загальну картину, просто фішку, що з ним усі фоткаються, хоча це і недобудова. А потім ми почали знімати всіх причетних людей. Було близько двадцяти спікерів, але багато хто не увійшов до фільму, тому що повторювали те, що говорили інші.
Лєра: Якась містична історія. Саме цей стан collective dreaming ми хотіли захопити і передати у фільмі.
«Парус» – це привід для розмови, але він – не стрижень цієї історії.
Для мене це ще й історія про втрату можливості орієнтування, тому у фільмі за кадром звучать уривки з есе Вілема Флюссера «Про проєктування».
Цей фільм – ваш особистий інтерес або соціальна історія?
Лєра: І те, і те, плюс дослідницький інтерес. Почалося все з «нападу абстрагування», коли ти розумієш, що є велике місто, багато людей, які фотографуються на тлі «якоїсь недобудованої штуки». Вони її друкують на листівках, на магнітах, на футболках, і навколо неї холівар на тему «Це символ міста чи ні?». Для кожного «Парус» свій: для когось це символ патріотизму, для когось – героїчне минуле Дніпропетровська. Для когось – історія про покинуті будівлі.
Головний художник міста у проєкті фірмового шрифту відсилається до готелю «Парус» (буква Д у «Дніпро Сіті»). Також ми стали помічати, що люди намагаються добудувати «Парус» у своїй уяві: з'являються різні меми на цю тему, календарі із зображенням готелю в «робочому стані».
Усе це здавалося нам дивним: недобудована громадина, яка не працювала жодного дня, має таке велике значення.
Саша: Ми звернули увагу на ажіотаж навколо «Паруса» і вирішили зняти про це фільм, тому що через об'єктив ми могли віддалитися та оцінити ситуацію неупереджено.
Ми побачили, що ставлення до Парусу «скам'яніле»: 20-30 років перед нами стоїть якийсь недобудований будинок, пам'ятка, але не пам'ятка. Люди до нього вже звикли, тепер він – частина міського ландшафту, без якого не було б звичного Дніпра.
Лєра: Я виросла в будинку навпроти «Паруса». Я – людина, про яку в фільмі говорить соціологиня Любов Чернова: «виросли діти, для яких «Парус» – це як ріка, гора, частина природи». Мої батьки ще пам'ятають набережну без «Паруса», навіть у родинному альбомі є ці фотографії, але для мене це частина природи, місце, біля якого тато ловив рибу.
Це історія не про архітектурний об'єкт, а про медіум: перетворюючи цю будівлю, люди через нього спілкуються один з одним. «Парус» – це як доповнена реальність, тільки в реальному світі: будівля впливає на людей, люди впливають на нього. Навколо будівлі, в яку не можна увійти, формується публічний простір.
Саша: Я навіть пам'ятаю, що мені в дитинстві снився сон: «Парус» добудували і він працює, річпорт працює, і ходять кораблі.
Як знімали фільм?
Лєра: У нас не було сценарію. Ми ходили і збирали кадри. Мені здається, у цьому і є перевага документалістики над постановочним кіно: ти ненавмисно можеш стати свідком чогось незвичайного. Якщо ти відкритий до таких явищ, то ви з ними зустрічаєтеся, і вони дозволяють тобі себе зняти, а потім люди запитують: «А це що, постановочні кадри?».
Саша: Ми назнімали відео десь на 700 Гб. У фільмі використали тільки п'яту частину.
Чому в фільмі немає кадрів всередині «Паруса»?
Саша: Спочатку ми думали знімати всередині, але нам не вдалося домовитися з компанією, яка володіє будівлею, а самим лізти через паркан із технікою повз собак і охоронця – не дуже. Спочатку ми засмутилися, але потім подумали, що «Парус» – це, по суті, звичайна покинута будівля з розмальованими стінами.
У нас не вийшло б зняти готель зсередини краще, ніж це роблять екстремали, які там лазять і досліджують будівлю. Класно, коли ти подивився фільм, а потім можеш знайти купу додаткового матеріалу, який зняв хтось інший.
Лєра, ти ж практично все життя займаєшся журналістикою. Як часто ти зустрічаєш матеріали про «Парус»?
Лєра: У журналістській роботі постійно стикаєшся з «Парусом», це вже міська легенда. Найчастіше в новинах трапляються сюжети про жертви, журналісти люблять подавати готель у такому світлі. Мені здається, це неетично. Якщо ти називаєш щось класичним місцем самогубств, то це сприяє збільшенню їхньої кількості. Ми не стали розвивати цю тему у фільмі, тому що це трохи інша історія.
З появою нового мера і його команди «Парус» представляється як героїчне завдання, з яким намагаються щось зробити. Мені це здається кумедним: «Парус» – один з нереалізованих подвигів Геракла у Дніпрі.
При цьому немає нормального діалогу про те, що з ним потрібно зробити: чи то зруйнувати, чи то добудувати.
Частину зруйнувати, частину добудувати?
Лєра: До речі, один з архітекторів пропонував зробити ілюмінацію «Паруса», щоб він виглядав так, ніби працює.
Здається, фінал вашої роботи теж вийшов «конкретним і неясним», як і назва самого фільму.
Лєра: Так і є. Я так розумію, багато людей чекали на конкретну відповідь, вирішення проблеми. У цьому якраз суть наших людей: після одного з показів вони почали питати, що там за суди, вимагали прокоментувати юридичний бік ситуації.
Уявляю альтернативний останній кадр, де ви в касках вирішуєте добудувати Парус.
Лєра: Так, типу ми настільки перейнялися ідеєю, що вирішили самі взятися за добудовування.
Люди конкретно запитували: «Де висновок? Хто поганий?» А ми їм відповідали, що показали різні точки зору, щоб вирішити кожен міг сам.
У нас така ж історія була, коли ми знімали «Метро». «Парус», у порівнянні з «Метро», дуже конкретний фільм. «Метро» взагалі ні про що (посміхається). Була критика, що «режисери не спробували знайти відповідь на проблемне питання». У нас і не було такої мети, ми хотіли захопити атмосферу, її ретранслювати.
Як з'явилася назва фільму?
Лєра: Ми надихалися різними штуками, і наприклад, графікою відеоігор Sony PlayStation 1: усе таке квадратне, але схоже на справжнє.
Саша: Нам подобалася сама естетика: своєрідна 3D-графіка з low poly моделями, розмазаними текстурами, персонажами.
Лєра: Саша намагався словами описати, у чому естетика цієї графіки, і він каже: «Розумієш, вона така конкретна і неясна одночасно». Я сказала: «Це воно! Ми повинні так назвати фільм».
Чому ви вибрали 3D-графіку? Як відбувалася ваша робота у 3D-програмах?
Саша: Нам дуже подобається 3D-графіка як інструмент. Ми використовували технологію фотограметрії: робили сотні фотографій «Паруса» з різних ракурсів і завантажували їх у програми, які створюють 3D-моделі об'єктів за їхніми фотографіями.
Використали програми AutoDesk ReCap та Agisoft. Потім завантажили отриманий результат у програму Cinema 4D для створення анімації. Звідти – в After Effects і для постобробки.
Інші 3D-об'єкти, наприклад, фінальну сцену хаосу, ми робили з нуля. А щоб зробити сцену з антиформою «Паруса», ми взяли креслення будівлі і з їхньою допомогою створили його спрощену модель.
З фотограметрією ми працюємо від самого початку нашої творчої діяльності. Нам подобається сам інструмент, коли комп'ютер показує, як він бачить тебе або інший об'єкт, як він намагається зрозуміти твій світ і створити його модель. Результати не надто прогнозовані – тому це дуже цікаво. Це як дослідження. Моделювання з нуля вже більше схоже на звичайну монотонну роботу. Нам це теж подобається, але забирає багато сил і часу. Деякі моменти на 20 секунд вимагають кількох місяців роботи.
Лєра: Сама історія про створені 3D-моделі відображає суть фільму. В есе, яке цитується у фільмі, мова йде в тому числі про перехід людини від процесу симулювання реальності до створення реальності з нуля. Сьогодні кожен може створити свою альтернативну реальність.
Деякі люди питали: «Ви, напевно, використовували це есе, просто щоб було цікавенько, але незрозуміло?» Але там є ідея, яка, як нам здається, дуже перегукується з ідеєю фільму. По суті, всі ми люди, які бачать у «Парусі» щось своє: ми займаємося його проєктуванням. Тут також про ситуації, що лякають людей, – страх втрати реальності.
Чому феномен зруйнованих будівель цікавий людям?
Саша: Я думаю, сама незавершеність притягує. Часто це секрет хороших сюжетів, коли немає якогось конкретного рішення, і людині хочеться його завершити.
Лєра: Це знаходить відображення в коментарі гештальт-терапевта, у якого ми брали інтерв'ю. Гештальт-терапія відштовхується від ідеї, що людина фіксує свою увагу на незавершених процесах і явищах.
Були складнощі, коли ви ставили людям питання про «Парус» в інтерв'ю?
Саша: Деякі думали, що наш фільм – політичне замовлення.
Лєра: Інші вважали, що ми хотіли зняти героїчний епос про те, як готель став символом опору.
Дуже часто на початку інтерв'ю нам доводилося пояснювати, що нас підтримує «Культурна столиця», але нам ніхто не вказує, що і як робити, що цей фільм – наша власна ідея.
Складно було брати інтерв'ю у головного архітектора. «Парус» – це його дітище, за яке він непокоїться. Його було важко умовити на коментарі, і в якийсь момент ми змирилися з тим, що його не буде в фільмі. Зараз я розумію, що без цього інтерв'ю фільму б не було.
Ще складність була в тому, що ми шукали якісь неординарні точки зору. Ми шукали неймовірні коментарі, в яких люди проговорили б ті ідеї, які були у нас в голові. Потім я зрозуміла, що для того ж ми і знімаємо фільм, щоб свою ідею висловити. Необов'язково, щоб її хтось промовив.
Тобто виходить, що найкращий коментар, який ви очікували, – це есе Флюссера?
Лєра: Так. Я розумію, що есе ускладнює сприйняття, але воно додає потрібний вимір, якого мені не вистачало.
Чи є ще місця у місті, які ви хотіли б зняти?
Лєра: Ми не можемо зараз відповісти на це питання, тому що «Парус» – це наш найбільший і тривалий проєкт, ми над ним працювали рік. Ми втомилися. Але у Дніпрі дуже багато цікавих місць, контрастних історій, і якщо не втрачати дослідницький інтерес, то можна багато знайти.
Чи є особливості в роботі з дніпровським міським середовищем?
Лєра: Парадоксальна ситуація: в одному місті може існувати ЖМ «Комунар», робота сучасного художника Олафура Еліассона на заводі «Інтерпайп» і станція метро, яку може спроєктувати бюро Захи Хадід. Ці дивні речі мені цікаві. Цікавіші, ніж старі європейські міста, де всі будиночки правильні, не можна вішати штори і черепиця повинна бути червоною. Мені цікаво жити в «дикому» і «брудному» місті з усіма цими дивними, нереалістичними об'єктами.
Фільм виклали у вільний доступ через рік після прем'єри:
