Він кілька років існував у віртуальному просторі, а зараз набуває матеріальної оболонки.
Що таке культура? Що таке галерея? Що таке центр сучасної культури? Цими питаннями обклеїли будівлю майбутнього центру учасники резиденції Forum Regionum. Щоб знайти відповіді на деякі з них, ми поговорили з Андрієм Палашем, Юлею Овчаренко та Катею Русецької про мистецтво, трансформацію суспільних просторів і створення Центру сучасної культури в Дніпрі.
Андрій, Юля і Катя – творці громадської організації Kultura Medialna.
Вони шість років проводили в місті міжнародний фестиваль сучасного мистецтва "Конструкція", тимчасово вдихали життя у напівпокинутий Південний вокзал і занедбаний ПК Ілліча. Рік тому вони знайшли для себе постійне місце, яке і стане Центром сучасної культури. Це колишній Будинок губернського земства на Крутогірному узвозі, 21. У будівлі йде ремонт, офіційно відкрити центр хочуть до кінця року.
У Центрі ще до відкриття провели кілька великих проєктів: шостий фестиваль "Конструкція", художню резиденцію Forum Regionum, виставку "Порушники будуть виявлені?", деякі події DniPro ГогольFEST. Усі проєкти міжнародні.
Як у Дніпрі реагують на сучасне мистецтво?
Юля: Є різниця – помістити мистецтво туди, де люди очікують його побачити, чи просто в міський простір. У другому випадку реакції бувають різні. На вулиці все відбувається мигцем, побачив – побіг далі. Емоція проскочила, якась думка, і все. Часто це здивування і нездатність дати якусь оцінку. А якщо інсталяцію поставити десь у прохідному місці, але в обмеженому просторі, то у людей більше можливостей постояти і подумати. Ось як ми інсталяцію з кроликами і удавами в "Пасажі" ставили. А що? А як? Чому тут тварини?
Катя: Найкрутіші відгуки бувають від людей на вулиці.
Андрей: Або на міських форумах прокляття потім читаєш.
Катя: На міських форумах – це навіть весело. У нас із яйцем була така ситуація (експозиція на фестивалі "Конструкція", розміщена на площі Героїв Майдану в 2014 році). Там була дика кількість коментарів. В основному з прокльонами, але вони були супер-класні.
Юля: Або коли клітку Данила Галкіна на площі ставили (інсталяція "Червона доріжка" на фестивалі "Конструкція" в 2015 році).
Катя: Там собака оселилася, люди приносили речі.
Андрій: Це дуже добре, коли проєкт планується як інсталяція, а потім стає інтерактивним. Тобто люди або навіть тварини починають із ним взаємодіяти.
Яка концепція Центру сучасної культури?
Юля: Це культурний центр міжнародного рівня. З концепцією ми носимося вже років п'ять.
Катя: Чотири роки точно шукали місце, а пару років тому Андрій створив у фейсбуці сторінку Центру сучасної культури у Дніпрі. Таку от ефемерну сторінку ефемерного культурного центру, якого насправді немає.
Юля: Тому що було неможливо вже ходити, добиватися чогось, розмовляти з купою людей на різних рівнях. Знаходити гроші, втрачати гроші, знаходити партнерів, втрачати партнерів. Робити дизайнерську концепцію вже для п'ятого простору в місті. Ти знаходиш місце, архітектори і дизайнери створюють під нього візуалізацію, і все одно щось зривається. Ми від цього втомилися. Ми створили центр у віртуальному просторі. Сказали, що він буде таким до того часу, поки для нього не знайдеться місце.
Андрій: Весь цей час ми проводили заходи "Культури Медіальної" від імені цього центру, щоб зайвий раз показати, що він існує.
Зрозуміло, навіщо Центр сучасної культури місту. А для чого він потрібен особисто вам?
Юля: Майданчиком для нашої роботи завжди було місто в цілому. У нас не було свого простору. Сьогодні ми працюємо з філармонією, завтра – з Південним вокзалом, в інший день просто виходимо на вулицю. Дніпро був нам цікавий як цілісний простір. Але коли є одне місце, воно може стати точкою тяжіння різних ініціатив.
Андрій: Мені здається, що в 2015 році, коли ми вирішили створювати культурний центр, ми керувалися тільки тим, що втомилися витрачати сили, щоб кожен раз організувати новий простір. Щоразу робити все заново на новому місці. Створювати умови, вичищати приміщення, завозити техніку, платити оренду. Ми зрозуміли, що простіше буде один раз знайти класне місце і робити там усі свої проєкти.
Катя: Іноді ми відмовлялися від міжнародних партнерств тільки тому, що у нас не було свого простору.
Юля: Ми їздимо по всьому світу і бачимо арт-майданчики, місця для креативних індустрій. Це ті точки тяжіння, в яких збираються люди різних інтересів, спілкуються одне з одним і разом створюють щось нове. Про таку точці синергії ми і мріємо для Дніпра. Тому що часто креативні люди виїжджають з міста, кажучи, що тут не вистачає якоїсь постійної тусовки.
На які зарубіжні культурні центри ви орієнтувалися?
Андрій: Ми надихаємось і культурними центрами, які створили низові ініціативи (художники, жителі району, активісти), і тими, які створюють муніципальна влада і меценати. Наприклад, наші друзі і партнери Zentrum für Kunst und Urbanistik працюють в одному з колишніх залізничних депо Берліна. Або kitev з їхнім простором в водонапірній вежі залізничного вокзалу міста Оберхаузен в Рурському регіоні. Обидві ініціативи створені художниками, архітекторами та урбаністами. А MACBA в Барселоні й музейний квартал у Відні – це муніципальні проєкти. Культурний центр Salt – це меценатський проєкт у будівлі колишнього найбільшого банку Стамбула. У світі так багато цікавих рішень, яким не перестаєш дивуватися! Ми стежимо за різними проєктами, від галерей на власній кухні до великих інституцій на кшталт The New Museum of Contemporary Art у Нью-Йорку з неймовірно крутою архітектурою.
Є ціла мережа Trans Europe Halles, в яку входить 109 ініціатив зі всієї Європи. Наш центр сучасної культури, коли ще не існував, виграв стартап-програму в кінці 2018 року. І вони весь рік були нашими менторами. До нас приїжджали представники європейських культурних центрів, допомогали розробити фінансову модель, стратегію, формати роботи з ком'юніті. Цей культурний центр буде своєрідним "вікном" в Європу і взагалі у весь світ для Дніпра. Будуть постійні обміни, ми будемо робити такі проєкти, щоб наші художники, куратори, критики, журналісти могли виїжджати за кордон, а люди з Європи приїжджали до нас.
Катя: Культурний центр – це не тільки про творчість або мистецтво, це ще і про активізм, критичне мислення, сучасну освіту. Всі ми знаємо, яка ситуація з освітою в Україні та в місті. Вона реально плачевна. Неформальна освіта може стати хоч якимось просвітом.
Чим вас зацікавила будівля колишньої губернської земської управи?
Андрій: Ми завжди говоримо, що Дніпро – ідеальне місто для сучасного мистецтва. Воно складається з пусток, замороженого будівництва, об'єктів радянської епохи. Я не можу сказати, що будівля, на якій ми зупинилися, найкраща. Просто з цією вийшло, з іншими – ні. Ми пробували і в Володарці, і в Будинку мистецтв "Червоногвардієць", і в філармонії – довго вели переговори по залі, яку вони не використовують. ПК Ілліча ми теж розглядали, але він занадто великий.
Катя: У нашому місті більшість занедбаних будівель, як правило, належить приватному власнику. Це не Берлін або Лейпциг, де можна сквотувати будівлю. Тому складно говорити про розвиток, як у тій же східній Німеччині. Тут умови жорсткіші.
Андрій: Наш проєкт некомерційний, тому власники всі ці роки не йшли нам назустріч. А родзинку можна знайти в будь-якій будівлі. У будь-якому підвалі можна зробити круте місце.
На яких умовах ви домовилися з власником будівлі?
Андрій: Ми вкладаємося в програму, наповнюємо цей будинок змістом, запрошуємо сюди партнерів. Ми робимо цю будівля живою. А вони вкладаються в інфраструктуру, проводять реконструкцію, щоб її взагалі можна було використовувати. Ми зійшлися на цьому, тому що є спільний інтерес.
Юля: І цей спільний інтерес у тому, щоб будівля, яка має архітектурну та історичну цінність, все-таки жила далі. Можна було б зробити її комерційною і здавати в оренду – у нас пів міста такого. Який сенс цим заповнювати місто? Це ні про що. А тут є шанс зберегти старе і створити нове.
А як із фінансовою стороною питання?
Андрій: Це буде некомерційний простір. Хоча деякі заходи і будуть платними, але отримані гроші покриватимуть тільки витрати на їхню організацію та на адміністрування будівлі.
Катя: Заходи з платним входом – це нормально. Важливо, щоб люди розуміли, що за хорошу працю потрібно платити.
Юля: Це теж робота. Художник – це не той, хто робить заради фану. Менеджер культури – це не той, кому зайнятися більше нема чим. Для нас і для багатьох інших це 24/7. І взагалі-то правильно, що за роботу художника, музиканта, експерта, літератора платять. Їхній продукт має свою інтелектуальну цінність. І це радше про здорові відносини суспільства з мистецтвом.
Андрій: Ось у цьому році, наприклад, "Конструкція" пройшла без грантів. Повністю на квитках. І ми змогли відбити витрати. Люди готові платити за мистецтво.
У культурному центрі буде працювати багато організацій, і у всіх своя система фінансування. В ідеалі ми бачимо це так: взаємодія з містом, з грантодавцями, з нашими європейськими партнерами. Плюс інституції, які будуть працювати в Центрі, теж вкладаються в культурну програму, запрошують резидентів. Можливо, бізнес зможе підтримувати окремі проєкти, фестивалі або навіть окремих художників.
Катя: І ще гранти і, звичайно, краудфандинг.
Що буде відбуватися в Центрі сучасної культури?
Андрій: Резиденції, фестивалі, концерти, конференції, воркшопи, кураторські екскурсії. Спільно з галереєю "Артсвіт" хочемо створити досліднцький центр, у якому художники будуть аналізувати те, що відбувається в місті. Той же Dnipro Monumentalism може бути частиною центру.
Сподіваємося, що до нас будуть заходити креативні індустрії: відкриті ательє художників, веломайстерня.
Для міста Центр сучасної культури – це щось зовсім нове, незрозуміле і деяких навіть лякає. Як будете залучати непідготовлену аудиторію, людей, які не задіяні в креативних індустріях або навіть вороже ставляться до сучасного мистецтва?
Юля: Для нас 99% – це непідготовлена аудиторія.
Андрій: Для них буде безкоштовна бібліотека з книгами про архітектуру, урбаністику, сучасне мистецтво. Свій сад із зоною відпочинку. Мовні курси від "Альянс Франсез" і Чеського центру. Можна буде посидіти в кафе. Думаємо облаштувати дитячу кімнату.
Ми хочемо працювати з дітьми, починаючи з зовсім маленького віку. Це не ті люди, з якими ми звикли працювати, але вони точно повинні бути в культурному центрі. Плюс ми думали зробити програму для людей старшого віку, які теж виключені з культурного процесу міста. Вже є класні приклади – "Життєлюб" та інші організації в Києві і в Європі.
Юля: Сусіди центру були абсолютно непідготовленою аудиторією. Коли три дні йшла "Конструкція", до нас часто заходили, скаржилися на шум, потім запитували, що це і чи можна зайти подивитися. Тобто це вже ті контакти з різною аудиторією, які ми провокуємо.
А якщо зайти далі, чи є у вас плани щодо трансформації простору всього кварталу?
Андрій: Я думаю, все заквітне (сміється). Ні, я думаю, ми будемо якимось поштовхом, щоб поруч сквер переробили. Тому що зараз він у занедбаному стані.
Юля: І це центр міста. А коли в центрі міста стоїть "заброшка", це погіршує і зовнішній вигляд, і атмосферу. Якщо це місце оживе, люди в цьому районі будуть відчувати себе комфортніше. Локація сама по собі цікава, три хвилини – і ти на набережній, потім консерваторія, потім культурний центр, потім художнє училище. Це та культурна вісь Дніпра, яку ще в генплані закладали.
Андрій: Планували, щоб паралельно проспекту була пішохідна вулиця і щоб на ній було дуже багато об'єктів культури. Це був великий проєкт – "Бульвар мистецтв". Центр сучасної культури розташований саме на цій осі.