Насильство вдома: куди звертатись по допомогу у Дніпрі

74 людини загинули торік від домашнього насильства. 141 – отримала тяжкі травми, більше тисячі – легкі. Це статистика по Україні. Ми підготували цей текст-гайд – куди звертатися, щоб скинути з себе ярмо насильства. Розповімо про мережу допомоги, що є у Дніпрі та області, та про людей, які опікуються тими, хто не може знайти вихід. Про історії, що дають сили піти. Зі своїм чоловіком Наташа познайомилась сім років тому. Підкорив серце своєю статурою та хазяйновитістю. Він був зразковим сім’янином, поки не брався за чарку. Краплина алкоголю перетворювала на звіра. Все почалось із одного ляпаса по обличчю, а потім побої могли тривати годинами. Після одного з разів жінка звернулась до поліції, щоб зафіксувати травми. – Тільки свіжих було 360 побоїв. Уявіть, це все за один раз. Поліція виписала штраф. Чоловік не працював, тому платити довелося Наташі. Щойно бачила, що чоловік скаженіє, одягала двох дітей та відправляла їх гуляти із свекрухою. Бити міг цілу добу – з невеликими перервами. Через насильство жінка опинилась наче у коконі: втратила усіх подруг, мало спілкувалась із рідними. Тому в кого просити допомоги, просто не знала. – А так хотілось, щоб хтось взяв за загривок та витяг звідти. ‣ Перша допомога Коли насильство в активній стадії і загрожує здоров’ю чи життю – як у Наташі – з такими випадками на Дніпропетровщині працює мережа "Пані Патронеса". Її створили влітку 2020-го року. І за цей час допомогли кільком десяткам дорослих та дітей. – Ми беремося за ті випадки, коли постраждалих не може захистити державна система, яка реагує доволі повільно, – розповідає ініціаторка проєкту Ганна Карпеченкова. – Ми можемо сховати жінку з дітьми від тирана, надати консультації психологів, юристів, адвокатів. Працюємо і з малечею. У мережі шукають безпечний притулок тим, хто потерпає від насильства. Передусім намагаються влаштувати жінок у комунальний шелтер Дніпра – "Мамине щастя". Але також у них налагоджений зв’язок із волонтерами, активістами та небайдужими людьми, які готові переховувати у себе постраждалих. Гаряча лінія Пані Патронеси: 099-632-77-01. Писати можна у фейсбуці. Також додаємо контакти, які можуть стати у пригоді: 102 – поліція (на Дніпропетровщині працюють спеціальні підрозділи проти домашнього насильства – "Поліна"); 0-800-505-085 – телефон довіри і підтримки для жителів Дніпропетровщини; (056) 370-48-19 – гаряча лінія "Якщо ображають дитину", Дніпропетровський обласний центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; (099) 366-64-75, (063) 335-91-09 – мобільні бригади соціально-психологічної допомоги Фонду ООН; 0-800-500-335 або 116 123 (з мобільного) – Національна "гаряча лінія" із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації; 0-800-500-225 або 116-111 (з мобільного) – Національна дитяча "гаряча лінія"; 0-800-213-103 – Єдиний контакт-центр правової допомоги в Україні. Каталізатором втечі Наташі стала третя вагітність. Жінка довго нікому не говорила, що носить дитину, бо дуже боялась втратити маленьку Софійку через побої. Коли їхала до пологового народжувати, вже розуміла: додому не повернеться. – З пологового будинку нас на швидкій доправили під Будинок матері і дитини. Мій чоловік приходив туди вибивати двері. Ми викликали поліцію. У комунальному центрі, що нині називається "Мамине щастя", Наташа пробула два місяці. Могла б і більше, але прийняла рішення піти. ‣ "Мамине щастя" Нині це єдиний шелтер у майже мільйонному місті Дніпрі. Тут приймають жінок на останніх місяціх вагітності або жінок із малечою, які потрапили у складні життєві обставини. Наприклад, їм ніде жити або вони потерпають від насильства – фізичного, економічного, психологічного. Центр може вмістити 13 родин або 40 людей. Сім’ї розселяють по окремих кімнатах, але є кілька спільних приміщень на всіх мешканців – кухня, пральня та ігрова кімната. Вони із сучасним ремонтом та повністю обладнані всім необхідним для комфортного життя. Фото зі сторінки центру на сайті міської ради – У мене були три постраждалі від насильства, – говорить керівниця центру Марина Земенкова. – Двоє чоловіків приїжджали сюди подивитися, в яких умовах живуть їхні жінки. А третій телефонував і казав: "Не ображайте мою дружину". Я змушую жінок стежити за дітьми та контролюю приготування їжі. Директорка вимагає, щоб у кожній родині обов’язково готували перше та друге. Продукти видають раз на десять днів. Є і м’ясо, і курка, і риба, і сир. Наприклад, мати з сімома дітьми за раз отримує 50 пляшок йогурту. – Одна жінка кілька разів питала: "А що, я повинна сама готувати?". Ну звісно, сама. І тільки спробуй просто грінок насмажити! Жінки не повинні думати, що лежатимуть у ліжку, а діти – бігатимуть голодні. Як каже Марина Олегівна, заклад дає зрозуміти, що жінка – мама. І не просто одного разу стала нею, а щоб була. Для цього у центрі з родинами працюють психологи. Намагаються налагодити зв’язок між членами родини та побороти наслідки домашнього насильства. – Обов’язково жінкам намагаємося знайти роботу. Ці гроші радимо відкладати, щоб після перебування у нас вони змогли себе забезпечити. Допомагаємо і з житлом: влаштовуємо у гуртожитки. Перебувати в центрі можна рік. Щоб до нього потрапити, необхідно пройти медичне обстеження. Міська влада визначила лікарні, у яких можна здати аналізи швидко:‣ для дорослих це 16-та лікарня‣ для дітей – друга дитяча на вулиці Володимира Антоновича (колишня Свердлова) Для безперервної роботи з постраждалими у Дніпрі не вистачає кризової кімнати – місця, у якому можна було б перебувати, поки триває оформлення у притулок. Або поки жінка приймає рішення, чи повертатися в сім'ю. Від колишнього чоловіка Наташа переховується вже два роки. З нею – двоє дітей та свекруха (її теж бив). За цей час родина змінила кілька шелтерів, нині живе у "Рукавичці" в одному із сіл Дніпропетровщини. Це заклад від громадської організації "Мартін клуб". Невеликий будиночок на кілька кімнат, скромно, але є все необхідне для життя, а головне – спокій. І перебувати у "Рукавичці" можна стільки, скільки необхідно. – Я намагалася знімати будинок у селі. Але потім його продали, тому довелось повернутися в шелтер. Нині шукаю підробіток по селу. Багато кому необхідна допомога по господарству чи з городом. Я важкої праці не боюсь. І хоч морально важко без житла, але краще так – тулитися по квартирах чи притулках. У вільний час Наташа допомагає у соціальній пекарні "Мама1", що працює при шелтері. Там випікають різні десерти: різдвяний штолен, бісквіти, печиво. Усе продають у соціальній кав’ярні. Поряд із Наташею працюють соціальні робітниці - сестри Оля та Світлана. Перед різдвяними святами, коли було багато замовлень, вони допомагали випікати штолени. Рецепт – із Німеччини. Це традиційна різдвяна випічка з горіхами, цукатами та марципанами. У пекарні "Мама1" їх випікали десятками кілограмів. Ще тут печуть "горішки", американо з шоколадом, рогалики, медовики. ‣ Соціальна кава – А макарунси є? – Поки нема, обіцяли привезти. – І вчора не було. Давайте тоді горішків зі згущеним молоком. І каву, будь ласка. Чоловік забирає своє замовлення та швидко виходить із приміщення. Воно невеличке – на кілька квадратів, наче носовичок. Стосики книг, кілька рослин і місце для годування тваринок, а на полицях – різні смаколики. Це соціальна кав’ярня Horizontal. Тут продають усе, що створюють у пекарні "Мама1", а також наливають каву. Із чашки капучино за 35 гривень вісім підуть на утримання шелтера. За день продають 50 порцій кави. Кав’ярня Horizontal розташована на вулиці Олеся Гончара, 8. – Сюди заходять ті, хто живе поряд, навчається чи працює. Спочатку ми кожному розповідали про мету закладу, але потім перестали. Хочемо, щоб у кав’ярню повертались за якісним продуктом та обслуговуванням, – розповідає автор ідеї Денис Василюк. Працює соціальна кав’ярня вже більше року. Окупилась приблизно за дев’ять місяців. Гроші, які отримують з продажів, на третину фінансують "Рукавичку". Але активісти хочуть, щоб ця цифра була більшою, і мріють відкрити заклад у центрі Дніпра – вже з посадковими місцями. Після всіх подій Наташа зовсім не сердиться на свого чоловіка. Вдячна йому за те, що подарував дітей. З особливою турботою піклується про свій квиток у життя без побоїв – дворічну донечку Софійку. Їй бажає кращої долі. Обов’язково слідкуватиме за тим, щоб маленька не повторила помилки матері. – Треба бути другом, щоб твоя дитина тобі довіряла. Я дуже люблю свою маму, але таких теплих відносин у нас немає. Здається, що все було б по-іншому, якби я могла розповісти їй усе про своє життя. На сьогодні на всю Дніпропетровську область немає жодної кризової кімнати і є два шелтери: один волонтерський і один комунальний. При "Маминому щасті" навесні відкриють підрозділ, у якому зможуть жити жінки, які не мають дітей.Якщо ви знаєте про інші притулки для жінок, які потерпають від домашнього насильства, напишіть нам про це.