Рятівна парасолька, кіт Сем, що ледь оговтався від прильоту в оселю, та щоденні "подарунки" від рашистів.
Вони заклеюють вікна плівкою або забивають фанерою замість того, щоб ставити скло. Бо не знають, чи залишиться завтра те, що можна полагодити. Їхні діти на слух відрізняють ракетний обстріл від артилерії. Ці люди звикли завжди допомагати сусідам, бо наступного дня біда може прийти у їхній дім.
Журналістка "Суспільного" Софія Москаленко спеціально для КУСТа зробила репортаж зі своєї робочої поїздки до Марганця та Нікополя – міст, які російські війська обстрілюють чи не щодня у нашому регіоні.
Як це – жити під постійним вогнем? Чи багато містян поїхало? Та що робити тим, хто зранку прокинувся без житла? Ці короткі інтерв’ю записані між суцільними тривогами.
Дорога до місць обстрілів
З початком повномасштабного вторгнення пересування журналістів Дніпропетровщиною сильно ускладнилося. Для того, щоб доїхати у гарячі точки, ми маємо отримати акредитацію від ЗСУ. Окрім того, погодити зйомку з обласною військовою адміністрацією. Мати при собі посвідчення представника преси, паспорт. Обов’язково беремо бронежилет (а він важкенький – приблизно 10 кілограмів), каску та аптечку. Щоб користуватися останньою, а не тільки носити з собою, всі журналісти проходять сертифіковані курси надання домедичної допомоги. У самих містах ми пересуваємося разом з військовими та місцевою владою. Це потрібно для того, аби об'єкти критичної інфраструктури не потрапили в ефір. Ми розуміємо, що безпека – насамперед, і такі вимоги воєнного часу.
"Парасолька мене врятувала, тому що, якби відкрила двері, мене б вже не було": Марганець
Якщо дивитися на Марганець з вікна автомобіля, то здається, що це звичайне місто (наскільки це взагалі можливе у воєнний час). Будинки начебто цілі, люди прямують по своїх справах, працюють крамниці. А потім ми повертаємо на вулицю, яка тиждень тому потрапила під обстріл. Тут понад 100 будинків частково або повністю зруйновані. Паркани "прикрашені" дірками від уламків снарядів.
Здалека бачимо приватну оселю, у якої майже немає даху. Збоку – брезент, ним господар Андрій закрив діру, аби дощі не затікали. А щоб тимчасову покрівлю не здуло вітром, прив'язав цеглу.
Чоловік каже: і місяця не пройшло, як поховав матір, раніше вони мешкали тут удвох. Тепер від батьківської хати мало що залишилося: у дворі величезна воронка.
"Думаю, це був уламок "Граду", бо якби снаряд розірвався, я б із вами не стояв. Рама тут була – у вогні, все посипалося, балки перебиті, дах як друшляк, потрібно тепер міняти", – показує на стелю чоловік.
Уламком снаряда перебило газову трубу та лінію електропостачання. Утім, Андрій кидати свій будинок не збирається, вже, розповідає, поставив нові балки на дах.
У той нічний обстріл травми отримали 11 людей. Серед них і дружина 80-річного Володимира. Чоловік каже: спали у різних кімнатах, тож сам залишився неушкоджений, а от жінка отримала забої голови:
"Її в кухні накрило, було так темно, я її в трусах виніс на вулицю, кричу: "Люда–Люда", а вона мовчить. Добре, що поряд були військові, вони відвезли до лікарні. Хірург зробив операцію".
Дружина Володимира вже при тямі, її відключили від системи вентиляції легенів, прогнози лікарів позитивні, – тішиться чоловік. Сам він мешкає у сусідів, бо ж їхню і хату, і літню кухню зруйнувало вщент. Ледве знайшли документи, на більше, розповідає Володимир, і не сподівався.
Стан інших поранених у той день лікарі оцінили як середньої важкості. Здебільшого, – каже медичний директор Павло, – після обстрілів пацієнти надходять з осколковими вогнепальними пораненнями.
"Це і м’які тканини, і кістки, є переломи. П’ятьох людей ми відправили на лікування до інших медзакладів області. Для них краще отримати допомогу та подальшу реабілітацію у більш спеціалізованих лікарнях", – додав він (інтерв’ю було записане 26 вересня – Прим. Авт.).
Ці поранення за місяці повномасштабного вторгнення у лікарні стали звичайною справою. Тут, – каже медичний директор, – головне час. Адже якщо уламок зачепить, приміром, стегнову артерію, на порятунок пацієнта є лічені хвилини.
Дивом серед постраждалих у той день не опинилася жителька Марганця Алла. Жінка розповідає: врятувало те, що на декілька секунд затрималася у тамбурі.
"Я тоді глянула в телефон – дощ обіцяють, думаю, візьму парасольку, поки шукала, клала у сумку, пролунав вибух. І оця парасолька мене врятувала, тому що, якби відкрила двері, мене б вже не було".
Вибухом зруйнувало квартиру сусідів, за якою останній місяць приглядає Алла. Вибило вікна, винесло двері, посипалося скло у шафах. А посеред квартири – уламки ракети.
“Отам болванка лежала, а кіт у залі три години сидів, зовсім не рухався. Ласками привела його до тями, бідненький, думала, що може і не виживе”, – ділиться жінка.
Тепер вони вдвох – Алла та кіт Сем, – кожну тривогу перечікують у коридорі. Там облаштували собі спальне місце, винесли ліжко.
Жителі Марганцю, чиї будинки пошкоджені через обстріли, мають написати звернення до міської ради. Спеціальна комісія виїжджає за адресами та фіксує руйнування. Посадовці зазначають: вже видали матеріальну допомогу трьомстам родинам.
"Малечу за пару хвилин звідти погукали, коли зайшли у кімнату – уламки просто на ліжку лежали": Нікополь
Нікополь не викликає бодай ілюзії, що це місто, якого не торкнулася війна. Через обстріли, що не вщухали ні на день протягом останніх місяців, тут не залишилося жодного району, де б російські війська не зруйнували будинки. Гатять з Енергодару, що у Запорізькій області. Здебільшого з важкої та ствольної артилерії. І це ми відчули на собі: зйомку довелося відкласти через те, що у Нікополі почалася повітряна тривога, а за нею пролунали одразу три вибухи. Півтори години ми сиділи у сховищі разом із місцевими жителями.
Вже після відбою тривоги у дворі, де напередодні був приліт, ми зустріли Валентину з донькою. Жінка стоїть поруч з автомобілем. У машині вікна заклеєні плівкою, увесь капот – в дірках, такі самі сліди – й на дверях. "Подарунок від рашистів", – як його називає сама Валентина. Цією автівкою, – згадує, – вони з чоловіком і дитиною виїжджала з окупованої Херсонської області. Тоді військові армії рф стояли у їхньому селі. Гармати розмістили просто за будинком.
"Наша донька вже знає, як стріляє град, як артилерія. Кожен зі снарядів може відрізнити на слух"
Жінка вирішила, що не може більше ризикувати життям дитини. У квітні родина перебралась до Нікополя, та й тут тепер постійно під обстрілами.
"Сильно гучно було, ми, як завжди, ховались у коридор, це був приліт у кут сусіднього будинку. Потім поцілили у наш дім, у п’ятий поверх – в дах. У дитячій секцію вікна вибило, в стіну уламок снаряда потрапив. А ми малечу за пару хвилин звідти погукали, коли зайшли у кімнату – уламки просто на ліжку лежали".
Нікополь російська армія обстрілює з початку липня. З того часу у місті не залишилося жодного району без руйнувань. Загинуло 10 людей, 50 отримали поранення (на 26 вересня – Прим. Авт.). Серед травмованих і Галина. Її будинок навпроти того, у якому мешкає родина Валентини з донькою.
"Побило всі вікна, стіну потрощило, стелю, і мені по руці. Випадково так, "погрався" уламок. Оце вперше за тиждень змогла дійти до хірургії, мені там почистили, обробили рану".
У тому самому будинку, але на п’ятому поверсі мешкає Людмила. Снаряд пробив дах у її квартирі. Жінка згадує: цегли та цементу зі стелі було так багато, що вони перекрили прохід у коридорі.
"Пробило стелю снарядом, це щастя, що мене не було вдома. Великий привіт оркам і всяким русакам за те, що вони з нами роблять Мені 75 років, і такі переживання. Вони ж нас не залишають нас ні вдень, ні вночі у спокої, не було дня без обстрілів".
У міськраді кажуть: не мають бюджетних коштів, аби встановити нові вікна для мешканців. Тож, щоб закрити вікна, використовують фанеру, хоча визнають, це лише тимчасове розв'язання проблеми.
"1441 будівля на сьогодні пошкоджена, ступінь руйнації різний. Побиті дахи, потрібна велика техніка для того, щоб це усувати та ремонтувати. Ми не встигаємо усюди, адже треба і повсякденні справи робити", – говорить міський голова Нікополя Олександр Саюк (інтерв’ю було записане 26 вересня – Прим. Авт.).
І якщо вікна мерія встановити всім не може, то з дахами справи кращі. Беруться здебільшого за багатоповерхівки, проте і тут допомогти усім не встигають. У компанії підрядника кажуть: на ремонт одного дому витрачають до двох тижнів, бо це капітальні роботи. У будинку, де мешкають наші героїні, робочі вже зробили заливку бетонної плити, яку зруйнувало після обстрілу.
"Підняли бетон нагору, спустили зайве сміття, завтра будемо класти плити перекриття. Пробиває найчастіше п'яті поверхи, покрівлю, стелі верхніх поверхів, доводиться розбирати їх повністю та ремонтувати балки", – розповів Костянтин, працівник компанії, що відновлює дахи.
У міськраді ж додають: скільки витратили на реконструкцію зруйнованого обстрілами житла – точно не рахували, але ця сума сягає мільйонів гривень. Водночас готуються до опалювального сезону, роботи завершили на 95%. Врахували й можливі форс-мажори: закупили деталі для поточного ремонту мереж, продумали альтернативні види обігріву, як-от палети. Словом, усе, аби нікопольчани будь-що не замерзли цією зимою.
Від авторки
Моя редакторка каже: "Ознакою гарного журналіста є вміння абстрагуватися від емоцій. Ти вмикаєш голову і будь-що маєш відпрацювати, набрати достатньо матеріалу для сюжету чи статті. Та вже потім обдумувати, співчувати чи плакати". Та інколи ця схема дає збій.
У Марганці та Нікополі я не змогла відсторонитися від цих історій. Коли бачиш зруйноване житло, де ще вчора сиділи за обіднім столом, сміялися, вчили уроки, коли розумієш, скільки болю винесли хоробрі люди, і з якою надією вони відбудовують усе наново, – це змушує вірити в перемогу з новою силою.
