Як два друга з України опинилися в Індії та вирішили пішки пройти 1 300 кілометрів та зібрати 1 мільйон 300 тисяч гривень.
Вже два тижні, як Антон Алдошин повернувся з походу, але досі не відпочиває: роздає інтерв’ю, знайомиться з місцевими волонтерами, бере участь у мітингах на підтримку України. Зараз він у Варшаві, це була остання столиця його подорожі.
Антон – продюсер, режисер і мандрівник, сам організовує експедиції. Перед великою війною разом з другом він полетів в Індію знімати влог і промокампанію сезону своїх походів в Україні.
У тебе вдома війна, а навколо карнавал
"Останнє літо перед війною (як це жахливо звучить) ми з другом почали водити людей у походи, а напередодні 24 лютого самі полетіли в Індію, – говорить Антон. – Застали все там. Уявіть, навколо тропічний рай, люди з усього світу з’їхалися, щоб пожити у джунглях, покупатись в океані. І тут ти дізнаєшся, що у тебе вдома – війна.
Пам’ятаю, я зі скляними очима виходжу на пляж, а там карнавал з величезними статуями, людьми у костюмах, грає музика, знімають відео, і ти серед усього цього не розумієш, що відбувається, ніби їде дах".
Після початку повномасштабної війни Антон та Артем Сапельніков ще пів року прожили в індійському місті Дармсала. Звідти віддалено вивозили мам і сестер у Європу. Своє туристичне спорядження передали теробороні, офіс власного продакшну у Дніпрі Антон переобладнав у шелтер для вимушених переселенців. Але за його словами, "комплекс провини не так просто зникає". Чоловік відчував, що робить недостатньо.
З Індії Артем та Антон приїхали у Європу, і вже там вирішили робити те, що вміють найкраще: мандрувати. Вони захотіли привернути увагу європейців до вторгнення росії та зібрати гроші для своїх знайомих та інших бійців з 231-го батальйону у Дніпрі.
Організм впадає у сплячку
Величезний піший маршрут склали через п’ять європейських країн, які надали Україні допомогу і прийняли найбільше вимушених переселенців. Це Німеччина, Чехія, Австрія, Словаччина, Польща.
"Я знаю, що я витривалий, сильний і психологічно стійкий, знаю, що Артем – тренер з боксу, але коли ти уявляєш, скільки це ночівель взимку у наметі, і що з однієї до іншої столиці в середньому два тижні йти – стає страшно. Хоча… у перший же день походу страх зник, ми сфокусувалися на діях", – згадує Антон.
Стартували чоловіки 19-го жовтня. У поході треба було ще й знімати та монтувати відео, аби нагадувати аудиторії про донати.
Суть всієї акції у тому, щоб взимку протягом трьох місяців пройти 1300 кілометрів, дорогою спілкуючись з європейцями та українцями, які втекли від війни, зняти про це відео і допомогти ЗСУ.
Класичний день у подорожі виглядав десь так:
"Прокидаємося у наметі. Ти вилазиш з нього і завжди дивуєшся, бо не пам’ятаєш, де вночі його встановив. Роздивляєшся все. Далі – ранкова кава. Порції великі, десь по пів літра на кожного, тому що спати на холоді складно, організм ніби в сплячку впадає, треба більше зусиль, аби прокинутись. Готували на газовому пальнику. Три місяці я снідав однаковою стравою – вівсянкою з горіхами та сухофруктами (і не набридло). Мій організм чекав на кашу, як на головну страву якогось свята. Далі по графіку – дві години монтування відео, зйомок сторіс, спілкування з журналістами, людьми, які чекають на нас у наступному місті. Потім збори речей і табору, намету. Три години на день ми витрачали на табірну рутину. Йшли з речами далі. Кожен ніс свій рюкзак по 30-33 кілограмів", – розповідає Антон.
По дорозі дехто зупинявся на машині та пропонував підкинути чоловіків з важкими рюкзаками й прапором України за спиною, але Антон завжди відповідав "only foot".
"Кожен з нас втомлювався. Коли мали настрій, проводили час у такому дружньому вайбі, а якщо ресурсу було замало, фокусувалися на робочих та організаційних питаннях, боролися з обставинами".
З Кракова до Варшави – сам
На шляху від столиці до столиці два друга зустріли тисячі європейців. Тих, що не підтримують Україну або займають нейтралітет, можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Їм Артем і Антон тим паче пояснювали, що насправді відбувається.
"Я показував фотографії та відео, відзняті моїм дідусем з Нікополя, – говорить Антон. – Показував посічену градами вулицю, на якій провів половину свого дитинства і пропонував їм уявити, що я відчуваю… Часто європейці щось чули про повномасштабну війну, навіть допомагали українцям. Але ми дали їм конкретне переживання, розуміння, що це може прийти до тебе, коли ти не очікуєш".
Зустрічалися по дорозі й росіяни та білоруси, які давно живуть у Європі, деякі з них задонатили на ЗСУ. Але найбільш тепло Артема та Антона зустрічали українці. Багато хто плакав на їхніх вуличних концертах (так, з собою у них була ще й гітара), потребував просто обійнятися, поговорити. У кожній столиці завдяки медійній підтримці проєкту на чоловіків чекали свої. А у Братиславі, до речі, Артем і Антон вийшли на сцену разом з гуртом Kalush, який мав у цей час концерт, і розповіли свою історію.
Діставшись останньої країни у списку, Польщі, Артем сказав Антону, що через неймовірно сильне психологічне і фізичне навантаження змушений завершити проєкт, не дійшовши столиці Польщі – Варшави. Антон на кілька тижнів залишився один з більш ніж 40-кілограмовим рюкзаком, але зрозумів друга, не маніпулював спільною метою.
"Три місяці – це маленьке життя, це дуже складно", – говорить Антон. Він має психологічну освіту і розуміє, що таке ресурс та його вичерпність.
Вже прийшовши у Варшаву, відеомейкер набрав діда відеозв’язком і почув: "Нікополь стоїть, синку, ми стоїмо і всіх їх мали на увазі!"
Антон взяв участь в українському мітингу. На нього у Варшаві чекали сотні людей, вони скандували "Дякую", а ведуча оголосила зі сцени: "Перед вами людина, яка пішки пройшла 1300 кілометрів".
Мета була досягнута.
Гроші
За час мандрівки вдалося зібрати 230 000 грн, це приблизно 15 % від запланованої суми, але збір триватиме ще тиждень.
Серед потреб батальйону: антени направленої дії, деталі для дронів і спорядження для підрозділів аеророзвідки, спорядження для навчання і підготовки особового складу, нічна оптика для снайперів і дві автівки: для підрозділу аеророзвідки й для медиків.
Допомогти 231 батальйону можна за посиланням.