Вуличне мистецтво легальне, якщо художник малює за домовленістю з власником стіни. Такі роботи називають "паблік-арт". Саме ним займаються в рамках "Слова на стіні" – літературно-географічного проєкту, який популяризує регіональну літературу. На дніпровських стінах хлопці та дівчата пишуть цитати з творів місцевих авторів та малюють ілюстрації до них. Вони роблять це за географічним принципом, тобто малюють у місцях, пов'язаних із біографіями письменників.
Розповідаємо, чому вони це роблять і як отримують дозволи на паблік-арт у Дніпрі. І публікуємо історії кількох муралів та авторів, яким вони присвячені.
В кінці статті – мапа робіт. Ми будемо її оновлювати, тому вона завжди буде актуальною.
Це спільний спецпроєкт про вуличне мистецтво дніпровського медіа "КУСТ" і харківської медіагрупи "Накипіло".
Чому "Слово на стіні" пише цитати місцевих авторів?
Жителі Дніпра часто не знають прізвищ, якими підписані "слова на стіні". Часом причини – політичні та історичні. Радянська влада вимагала, щоб письменники та поети прославляли партію. Тим, хто висловлювався щодо українських реалій, загрожувала як мінімум цензура, а тим, хто писав українською, ще й звинувачення в націоналізмі. Опублікувати чи перевидати свої твори було нелегко, дехто писав "у шухляду".
Події, що розгортались навколо цензурованих творів, призводили до великих історичних змін. Наприклад, у 1968 році після заборони романа Олеся Гончара "Собор" був створений Лист творчої молоді м. Дніпропетровська — звернення-протест патріотичних дніпропетровців до керівництва УРСР, викликаний погромницькою кампанією проти роману та русифікацією навчальних закладів Придніпров'я. Проти авторів та поширювачів Листа відкрили кримінальні справи, що призвело до зародження дисидентського руху в Дніпропетровській області.
Але сучасні дніпряни мало чули про них.
Питання ще й у тому, скільки людей зараз вибере почитати книгу, а не подивитися тік ток. Глибока література потребує зусиль – коли читаєш серйозну книгу, ти не відпочиваєш. Треба водночас мати душевний ресурс і бути готовим читати українською.
Засновниця проєкту Настя Теплякова не тішить себе надією, що всі почнуть читати високу літературу і закинуть масову. Але сподівається, що стане більше тих, хто буде сприймати як "своє" те, що написано місцевими авторами, і менше тих, хто вважає, що українська література нічого не дала.
Як витримується географічний принцип?
В ідеалі малювати цитати письменників на їхніх будинках або там, де вони працювали. Але досить часто виявляється, що це історична будівля або будівля, на якій немає сенсу робити щось серйозне.
Наприклад, поетеса Наталка Нікуліна жила на вулиці Титова – здавалося б, непогане місце, багато людей і машин. Але коли Настя зайшла у подвір'я і подивилася на її будинок, то зрозуміла, що там немає де втулити малюнок. Все в жахливому стані, внизу захаращене рекламою, якщо навіть зробити цитату, то її швидко замалюють. Тому вірш Наталки Нікуліної намальований в "Українському подвір'ї" на вул. Січових Стрільців – духовно-культурний центр на території церкви запропонував стіну для проєкту.
Такі труднощі виникають досить часто. Валер'ян Підмогильний працював у центрі міста, але місце, де він жив, поза межами Дніпра.
Спробуйте пройти наш тест про Підмогильного і місто
Місто Дніпро (тобто Катеринослав).
"Пістолет" та Олесь Гончар – перша робота у Дніпрі
Передісторія: Олесь Гончар, один з найвидатніших українських прозаїків другої половини XX сторіччя, не стикався зі значною цензурою до написання роману "Собор". Змальований у творі собор мав прототип – Троїцький собор у Новомосковську. Перший секретар Дніпропетровського обкому КПРС Ватченко впізнав себе в антагоністі Володьці Лободі, бездуховному партійці, що здав батька у будинок для літніх людей. Ватченко був другом Брежнєва та вимагав, щоб роман заборонили.
Внаслідок цього вже надрукований тираж "Собору" знищили (залишилася публікація у журналі), а запланований переклад на російську мову призупинили. Спроби видатних авторів заступитися за роман, як і Лист творчої молоді, не призвели до результату – роман був заборонений, і про нього перестали згадувати.
Твори Олеся Гончара зараз є у шкільній програмі, раніше проходили й "Собор". Але коли Настя запитує в людей, чи знають вони Гончара, то їй кажуть, що ні.
Пістолет із цитатою з "Собору" на зупинці намалювали у 2016 році.
Місце: зупинка на перехресті проспекту Гагаріна і вулиці Телевізійної. Неподалік розташований університет імені Олеся Гончара, де він навчався (але не в головному корпусі), та гуртожитки.
На іншій стіні зупинки вірш Гончара про війну – не всі знають його як поета.
Дозвіл отримали у міській раді, просто написали листа на ім'я міського голови.
Що почитати: військовий щоденник Олеся Гончара.
"Він перевернув усе в моєму житті, – каже Настя. – Це одна з причин, чому ми намалювали саме пістолет. Гончар був добровольцем, і мені надзвичайно цікава історія його як солдата, адже він не озлобився після війни, а став людиною мудрою, як мені здається. Для нього було важливим, щоб таке ніколи не повторилося"
Михайло Чхан – майже забутий шістдесятник
Передісторія: Цей письменник прийшов в українську літературу у роки "хрущовської відлиги". У Чхана є чимало сатиричних творів, які засуджують владу. Проте вони написані настільки майстерно, що влада не відразу помітила її. Сатира на партійних лідерів у віршах "Фараон", "Тінь" та "Честь і чесність" уникнула цензури.
Але потім між назвою збірки та закордонного "націоналістичного видання" "Грані" провели паралель. Після того "подвійне дно" вбачали вже в кожному його творі і не давали друкуватися навіть в обласній пресі.
"Його найкращі, на мою думку, твори залишилися невидимими в останні роки його життя. Він писав у шухляду, а це погано впливає на творчу людину, б'є по психіці. Чхан почав зловживати алкоголем і через це сумно закінчив свої дні".
Настя брала збірки Михайла Чхана в краєзнавчому відділі в нашій обласній бібліотеці, а інформацію про письменника – в музеї "Літературне Придніпров'я".
"Радянська влада зробила все, щоб у пресі створити образ алкоголіка. Я знаходила статті, де Чхан подається під соусом своєї слабкості, і на тому все. Тому його мало знають. Але кого у Дніпрі з місцевих поетів знають? А у Чхана ще й непростий слог. Інтелектуальна література потребує інтелектуального читача."
Місце: стіна корпуса Національної Металургійної академії України, яку Михайло Чхан закінчив і де тривалий час працював.
Дозвіл. Спочатку написали листа на ім'я завідувача кафедрою, на якій працював Чхан, він спрямував на ректора. Насправді малюнків про Чхана два. Один всередині університету, другий – зовні. Обидва рази дозвіл отримали без проблем.
Що почитати: Збірки "Не заходить сонце" і "Грані".
"У Чхана відчувається вплив козацької минувшини, степу. Його герої – внутрішньо незалежні, що не хиляться перед обставинами долі, до останнього залишаються вільними і сильними"
Дмитро Яворницький – історик і... поет
Насправді більше: історик, археолог, етнограф, фольклорист і поет.
У листопаді цього року "Слово на стіні" закінчили свій найбільший мурал, присвячений 165-річному ювілею Дмитра Яворницького. Це 52 квадратних метри розпису на паркані біля історичного музею.
Передісторія. Яворницького у Дніпрі знають, більшості він відомий як історик та музеєзнавець, на його честь перейменований проспект. Але широкому загалу невідомо, що він писав вірші. Його єдина збірка віршів вийшла друком у 1910 році, а потім 110 років не перевидавалася.
У фондах музею лишилося дуже мало екземплярів оригінальної збірки. Але восени її перевидали.
Місце: паркан біля історичного музею. Яворницький тут працював, жив, навіть похований поряд.
Настя та її друзі вирішили взяти саме вірш Яворницького, щоб показати його зовсім з іншого боку. Вони використали електронну версію книги віршів, що готувалася на перевидання. Крім них, на муралі дві прозові цитати Яворницького, фрази з поеми "Яворині думи" Михайла Чхана, кілька цитат Рильского, Гончара, Олени Пчілки про самого Яворницького.
"Осягнути постать Яворницького складно, бо він за своє життя зробив дуже багато у стількох галузях, що не вистачає обсягу пам'яті, щоб зрозуміти, що все це зробила одна людина."
Дозвіл. Волонтери "Слово на стіні" домовилися з керівництвом музею. На паркані вже щось було намальовано і замальовано, він не був частиною історичної будівлі.
Що почитати: збірка віршів Дмитра Яворницького "Вечірні зорі". Можна придбати перевидану у 2020 році збірку.
"Як поет він абсолютно інший. Звичайно, там відчувається вплив козацьких мотивів, безмежна любов до Придніпров’я, Дніпра, України, але разом з тим він настільки ліричний, інтимний, ніжний, замріяний і сумний одночасно. Яворницький-історик більш позитивний, оптимістичний. Таке враження в мене склалося після прочитання його творів"
Ця стаття – частина великого спецпроєкту про стріт-арт і паблік-арт
Словник, мапа та історії людей, що малюють і пишуть на стінах.
Іван Сокульський – проти системи до останнього
Передісторія. Спочатку Івана Сокульского відрахували з Дніпропетровського університету "за написання націоналістичних віршів". Два роки потому він став одним з авторів Листа творчої молоді м. Дніпропетровська на захист роману "Собор", за що був засуджений до 4,5 років таборів суворого режиму.
Після звільнення займався опозиційною діяльністю, писав вірші, став правозахисником, членом Української Гельсінської групи, але в 1980 році був засуджений до заслання. Вийшовши у 1988 році, він прожив ще лише три роки. Його побили під час пікетування з вимогою незалежності України. Через це він помер, не доживши кілька місяців до Незалежності.
Місце: "Слово на стіні" не змогли прив'язати роботу, присвячену Сокульському, безпосередньо до місця, де він жив та навчався. Але зробили мурал на стіні Дніпровської політехніки.
Дозвіл. Настя там навчалась, і люди з Політехніки побачили проект і запропонували зробити малюнки на своїй території.
Що почитати: в гуглі дуже мало його творів. Настя радить звернутися у бібліотеку або купити книжку в музеї "Літературне Придніпров'я".
А тут можна прочитати вірші Сокульського з ілюстраціями дніпровського художника Сергія Алієва-Ковики.
"Це не пересічний поет, у нього дуже особливий стиль. Він був релігійною людиною, мабуть, через цю глибоку віру його вірші позбавлені всього наносного. Сокульский – це неймовірна щирість, чесність, сила. Його вірші – це вірші людини, яку цькували, але яка так і не скорилася попри все, що з нею сталося"
Як отримати дозвіл на легальний малюнок
1. Оберіть місце.
2. Зробіть фото цього місця.
3. Зробіть ескіз та припасуйте його до фото у графічному редакторі.
4. Знайдіть, кому належить стіна.
5. Надішліть власнику листа з ескізом. Буде добре прикріпити також фото будинку у його поточному стані. Поясніть, чому саме цей малюнок ви хочете нанести.
6. Якщо стіна на балансі міста, пишіть на ім'я міського голови. Вас проінформують, що вашому листу привласнили номер та дату реєстрації. Десь за два тижні вам зателефонують и повідомлять, чи прийнята ваша пропозиція. Настя каже, що письмово їй у Дніпрі не відповідали жодного разу.
7. Якщо стіна приватна, і з її власником можна поговорити особисто, краще поговоріть особисто. Якщо ви хочете мати якесь підтвердження дозволу, крім усної обіцянки, то збережіть листування. Розписок Настя ніколи не писала.
"Слово на стіні" ніколи не просили матеріалів – лише дозволу, просто щоб не заважали малювати.
Якщо ви хочете працювати у проєкті, напишіть волонтерам у інстаграмі, фейсбуці або телеграмі (@Nydota).
Волонтери проєкту малювали у Павлограді, Кам'янському, Покровську, Старобільську. Але найбільше робіт "Слова на стіні" є у Дніпрі, і ми публікуємо повну мапу цих робіт.
А тут є загальна мапа стріт-арту у Дніпрі.
