Три проєкти, які допомагають переселенцям адаптуватись на новому місці.
Чому людям з-поміж ВПО так важко в моєму місті? Пояснює психологиня. А КУСТ розповідає, які за допомогою творчості, діалогу або волонтерства допомагають ВПО швидше та якісніше влаштовуватись на нових місцях та зав’язувати нові стосунки.
Ми продовжуємо цикл текстів "Переселені".
"Їх ніби вирвали з корінням"
Про проблему важкої інтеграції для ВПО нам розповідає Юлія Сідорук, психологиня, що працює з переселенцями, та фахівчиня Центру допомоги врятованим.
Соціальна інтеграція – це прийняття людини іншими членами суспільства. Процес встановлення зв'язків і залучення людей в суспільство як повноправних його членів, що беруть активну участь у всіх сферах життєдіяльності.
Громадяни, які вимушено переїхали у 2014 та 2022 році, мали приблизно однаковий стан: розгублені, безпорадні, часто фізично чи психологічно травмовані. Люди зібрали необхідний мінімум речей, дітей, та поїхали в інше місто.
"Їх ніби вирвали з корінням з місця їхнього проживання. Коли людина переїжджає в інше місто, виникає дуже багато організаційних питань на всіх рівнях життя. Кожне місто має свої особливості, традиції, негласні закони, яким слідує кожен містянин", – каже Юлія.
За даними міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, станом на вересень 2023 року в Україні було зареєстровано 4,9 мільйонів пересленців.
"Це дуже сильне підґрунтя для стресового, напруженого стану"
"Питання "Чим годувати дітей?" і "У що одягатися?", елементарні речі побуту – на все це потрібна увага, додаткові ресурси, кошти та сили", – розповідає психологиня.
І не завжди у дорослих є ресурси на те, щоб підтримати фахівців ще й дитині. Велику роль відіграють громадські організації та їхні проєкти соціальної інтеграції, які надають психологічну, юридичну, соціальну та інші види допомоги.
"Найчастіше я зустрічала установку, що переїзд – тимчасовий. Люди живуть надією на те, що зможуть повернутися у свої домівки після закінчення бойових дій. Це одна з причин складнощів в інтеграції. Установка, що люди ось тут і зараз живуть – в моменті, будують своє нове життя, значно полегшує їхню інтеграцію. Кожен має різний рівень переживання. І глибина цього переживання теж різна, її не можна вимірювати або порівнювати", – розповідає Юлія.
Що буде, якщо люди з-поміж ВПО не будуть інтегруватись?
Людина, яка не долає всі ці перешкоди та не інтегрується у суспільство, може замикатись в собі, припиняє підтримувати соціальні зв’язки, що напряму впливає на погіршення її психологічного стану та добробуту.
"Після закінчення війни перед нашим суспільством буде багато викликів, і непорозуміння між місцевими та інтегрованими й неінтегрованими громадянами, може бути одним з них. Нам доведеться розв'язувати цю проблему, щоб не допустити розколу в суспільстві. Ми зараз переживаємо дуже важкі часи, наша міцність – в єднанні. Тому потрібно бути чуйними одне до одного, допомагати та робити все, що від нас можливо для нашої спільної Перемоги", – каже психологиня.
Мартін-клуб: діалоговий метод, безпечний простір для творчості
Мережа "Мартін-клуб" опікується переселенцями ще з 2014 року. Лише за минулий рік команда надала допомогу 16 000 людям, третина з яких були внутрішньо переміщеними особами.
Зокрема, для інтеграції ВПО у 2014-2018 роках впровадили діалоговий метод "Форум-театр". Представники "Мартін-клубу" спілкувались з місцевими та ВПО, зʼясовували, в чому полягає конфлікт, який розʼєднує людей. І на основі цього робили театральний перформанс, який закінчувався саме їхнім конфліктом. Членів громади залучали до програвання однієї з ролей, міняли модель поведінки в цьому конфлікті. В діалоговому методі взяло участь понад 1000 осіб.
"Вдавалося трансформувати локальні конфлікти в маленьких громадах, що позитивно вплинуло на життя переселенців. На наш погляд, чим менша громада, тим глибше може бути дезінтеграція, але і процеси інтеграції йдуть краще, якщо на них впливати", – розповідає голова громадської організації Вікторія Федотова.
Кар’єрний хаб "Вона" допоміг вже понад 1800 жінкам знайти роботу. Детальніше про це ми розповідали в нашому тексті "Як переселенцям та переселенкам отримати кошти на відкриття власної справи?". Також вони фінансують професійне навчання, зокрема дві жінки проходять навчання та стажування в студії вишивки "YashinA" (ми писали про неї в нашому тексті про шеврони) з подальшим працевлаштуванням.
У безпечних просторах "Вільна", розташованих у Дніпрі, Кам’янському та Кривому Розі, понад 300 переселенок разом з місцевими жінками беруть участь в мовних курсах, спортивних та танцювальних заняттях, хендмейді, отримують допомогу психологів. Працюють інтеграційні групи. Дітям пропонують різні види дозвілля, які допоможуть їм знайти нових друзів, весело провести час та хоча б на хвилину забути про війну.
Феміністична майстерня: правила у прихистку
У 2014 році розпочала свою діяльність львівська громадська організація "Феміністична майстерня". З початком повномасштабної війни ГО допомагає тим, хто опинився в складній ситуації: від психологічної підтримки до допомоги по дому для самотніх бабусь.
"Майстерня" мала три прихистки: для жінок та дівчат, для внутрішньо переміщених сімей та для фем-активісток. Наразі залишився лише один, для ВПО – 19 осіб загалом.
"Наше завдання з першого дня прихистків було зробити так, щоб люди не проводили там цілі дні в телефонах, читаючи новини. Звичайно, це було нелегко, але ми впоралися", – розповіли нам в організації.
Обов’язок волонтерити тричі на тиждень став одним з розв'язань цієї проблеми. Його прописали в правилах проживання (які люди підписують при поселенні): плести сітки, вигулювати собак в Домівці врятованих тварин. Це вирішило проблему "завмерлого" життя у переселенців, які в очікуванні перемоги не хотіли звикати до нового місця.
"Правила нашого прихистку пронизані ідеєю, що колись людина з цього прихистку має вийти", – каже Катерина Довбня, координаторка напряму допомоги ВПО. Жінка і сама – переселенка родом з Херсонщини, її родина нині в окупації.
Також в прихистку встановили правила взаємовідношень між людьми, головними з яких є інклюзивність та толерантне ставлення один до одного. Керівниця проєкту вважає, що правила прихистку – це основа інтеграції. Це особливо важливо, коли в одному просторі мешкають люди різних ідентичностей, орієнтацій, регіонів, поглядів та нейровідмінностей.
Нейровідмінності – група ментальних станів, за яких мозок і нервова система людини працюють інакше.
Керівниця наголошує, що їхній прихисток – єдиний у Львові, де можна вживати алкоголь та де жодна людина не зловживає.
"На нашу думку, інтеграція – це коли ти освоюєш і присвоюєш навколишній простір, і тоді ти не в чужому невідомому місті, де "все не так". Тоді тобі легше, бо ти знаєш, що там на Пекарській приємно гуляти, а на Винниківському продають найсмачнішу морську капусту на вагу, а на Дорошенка – працює Віра, з якою я познайомилась, коли ходила ЦНАП", – розповіли в організації.
Про навчання та працевлаштування. В листопаді-грудні 2023 року "Феміністична майстерня" оплачували курси для ВПО. Організація дала можливість людині самостійно обирати, де саме та на кого вона хоче навчатись. З таким запитом отримали 512 заявок, з них обрали 22 для проходження програми.
"Ці жінки конкретно пояснювали, чому після проходження цього навчання вони зможуть працевлаштуватись або заробляти більше. У них були гарні аргументи", – розповідає Катерина.
Робота впливає на інтеграцію, каже керівниця. Оскільки коли вона має гроші, є можливість та бажання вийти на вулицю, купити кави, прогулятись, сходити в театр, на виставу, в крамницю – саме з цього і починається прилаштування до нового суспільства. Чим більша економічна активність – тим більша соціальна.
Більшість жінок, навіть якщо мають освіту, обирають професії прибиральниці, посудомийниці.
"Бояться, не вірять в себе, не хочу влаштовуватись на довгострокову роботу, бо завтра перемога, і потрібно буде їхати додому", – каже координаторка.
Єдина з усього прихистку за спеціальністю влаштувалась Наталя, яка і вдома на Херсонщині працювала медсестрою. "Якщо ти зайнятий виживанням, ти ніколи не будеш мати час на інтеграцію та якийсь розвиток", – говорить Катерина.
Щоб інтегрувати у суспільство старших жінок, організація впровадила курси з користування смартфоном для ВПО-жінок, щоб вони були в курсі новин, могли самостійно зареєструватись на отримання допомоги, побачити афіші про вистави для ВПО.
"Уявіть собі життя людини, яка не користується інтернетом. Щоб повернути гроші за каву, потрібно витратити половину дня, щоб сходити до банкомата", – розповідає координаторка.
"Марш жінок": творчість для інтеграції
Всеукраїнська організація, яка на початку повномасштабного вторгнення евакуювалась до Львова. Має ком’юніті-хаби у Львові, Чернівцях та Вінниці, які втілюють інтеграційні програми. За два тижні такий хаб відкриють і у Запоріжжі.
Кожен хаб має свою специфіку. В Чернівцях, наприклад, проводять заняття з зумби та фітнесу. В Запоріжжі плануються заходи з психології.
"Ми дуже хотіли забезпечити жінок знаннями про адаптацію в новому місті, можливість розвити навички відвідувань інтерв’ю, співбесід, написання резюме", – розповідає менторка хабів Кристина Сенченко.
Заходи. Тут проводять майстер-класи, курси української та англійської мови, івенти з працевлаштування – декількох жінок навчили писати гранти, вони об’єднались зі землячками й створили свої проєкти. Під час блекаутів простір працював як коворкінг, де жінки могли попрацювати. Багато відвідувачок хабу приходять з гуртожитків та модульних містечок, де вони не мають місця, щоб присвятити час творчості.
"Для деяких на початку було навіть складно вийти на вулицю, бо обставини, з яких вони виїжджали, дуже відрізнялись. Жінки шукали групу однодумиць, де вони зможуть просто розслабитись та зайнятись творчістю", – розповідає Кристина.
Для дітей до 12 років також проводять заходи: англійська мова, дні ігор, лекції сексуальної освіти. Крім того, вони можуть долучатись до всіх майстер-класів, які проводять для їхніх мам.
"Коли люди працюють руками, вони можуть відпустити свою голову. Я працюю з ними вже півтора року та бачу, що інтеграція у нас дійсно працює. І діти, і їхні мами знайшли нових друзів та подруг", – каже менторка.
Працевлаштування. Кристина зазначає, що жінки з їхнього прихистку, хто мав змогу, знайшли роботу в перший рік. "Ми маємо людей, які заново починають свою професійну справу. Це основне, що вони бачать свій внутрішній стрижень і продовжують йти по життю далі, бо деякі не зможуть повернутись додому, бо їхні міста стерті з лиця землі", – каже Кристина.
Одним з таких прикладів є історія бухгалтерки з Лисичанська. Жінка довго шукала роботу, бо роботодавці не завжди хочуть брати на довгострокову роботу людей з Донецької або Луганської областей. Але нещодавно їй вдалось з підтримкою Маршу жінок влаштуватись на роботу до фармацевтичної компанії за фахом.
