КУСТ поспілкувався з молодою сімейною парою військовослужбовців.
Ви бачили старе кіно про війну? Романтичне, з пристрастю, з напругою. Дещо занадто драматичне, трохи з присмаком типовості, з відтінком радянської пропаганди. А ось нові українські фільми будуть про такі пари, як Оксана Діхтярук "Валькірія" та Олег Дроздов "Дрозд" з Дніпра. Вона служить третій рік поспіль, він пішов добровольцем 24 лютого 2022 року. Розповідаємо романтичну історію закоханих, які зараз на передовій.
Обличчя української розвідки – тендітна блондинка та усміхнений парубок
Ксюші 25 років. Впродовж трьох останніх років вона служила спочатку в медроті, потім – у протитанковому дивізіоні, а зараз – у розвідці.
Олегу 23 роки. Після строкової служби прикордонником повернувся до звичайного життя: був на заробітках у Польщі, потім працював у Дніпрі. А з початком війни разом із батьком у перших рядах пішов боронити Батьківщину. Спочатку як піхотинець, а згодом перейшов до дружини у розвідку.
Закохані познайомились у бомбосховищі в частині 93-тої окремої механізованої бригади "Холодний Яр" на третій день повномасштабної війни. На початку вересня одружились.
"Перед тим, як ми познайомились, біля нашої частини був обстріл, російське ДРГ кинуло гранату, почалась стрілянина, але ворог не зрозумів, куди потрапив. За участю Олега та його групи нападники були знищені. Вже тоді в моїх очах він став героєм. Батько Олега, як побачив мене, відразу почав називати невісткою, жарти жартами, а так потім і сталось", – розповідає Оксана.
Наразі Олег знаходиться у госпіталі з вибуховою травмою та контузією. Травму отримав у бою на передовій. З бійцем поспілкуватись нам не вдалось. Валькірія говорить про чоловіка як про справжній кам’яний мур: відважний, скромний, опора для неї, захисник та піклувальник.
"Він ніколи мене не образить і іншим не дасть. Дрібниці – це важливо. Коли навколо такий жорстокий світ, слід мати поруч людину, яка може перекрити це все, показати, що світ не такий поганий".
Рішення про одруження до закоханих прийшло швидко: пара зрозуміла, що потрібно жити тут і зараз, нікого іншого в їхніх життях вже бути не може.
Історії зародження їхнього подружнього життя Оксана згадує з ніжністю. Закохані в кіно дарують один одному троянди, дорогі подарунки, все виблискує блискітками та золотом. На війні теж є місце романтиці, але не глянцевій.
"Одного разу під обстрілом Олег дістав мені квітку. Коли ви вдвох військові, він дарує тобі нові магазини або ніж. Це набагато краще нового айфона або якихось інших банальних подарунків. Коли сама присутність для тебе означає понад усе на світі".
Кохання під вибухами
Війна – коли твій коханий тиждень не відповідає на дзвінки не через любовну драму, а через те, що його, можливо, взяли у полон, чи вбили, чи поранили, чи… Жахливих сценаріїв дуже багато, говорить Валькірія.
"Якось він тиждень не виходив на зв’язок, а потім я почула на іншому кінці проводу його голос, вся завмерла... І знову жити хочеться… Коли у тебе й у нього обстріл, ти не думаєш про себе в цей момент. Ми непокоїмось одне за одного. Кохані люди іноді сваряться, (і це нормально), і як би сильно не сварились, будеш все одно хвилюватись і думати про свою людину: як він там, чи поїв, чи тепло одягнений, чи "тихо" у нього".
"У травні ми з волонтерами "Патронуса" (Нещодавно ми згадували цю організацію у нашому тексті – Прим. Авт.), які зібрали допомогу для підрозділу мого чоловіка, поїхали до нього у Харківську область. Коли ми спустились у підвал, Олег показував, як вони там живуть: розбомблений дім, зовсім ніяких умов. В їхній "кімнаті" стояла "болванка" від гранати, в якій була гілочка бузку для мене.
Оксані та Олегу навіть не вдається бачитись достатньо часто. Іноді раз на місяць, іноді – два на місяць, іноді – щотижня. На початку бачились раз на два місяці. "Мабуть, частіше, ніж якби хтось з нас чекав вдома", – додає Валькірія. А в січні парі навіть вдалось трохи пожити разом.
"Важко зустрітись, коли ви навіть в одному підрозділі. Були моменти, коли він міг вирватись до мене на пів годинки, щоб просто побачитись та обійняти. Найважчий та стресовий період був, коли він перебував у піхоті. Чуєш його голос, як поряд падають снаряди та працює артилерія, коли він дзвонить наче востаннє та нагадує, як сильно кохає… А в тебе серце розривається на частини. Для нас іноді слово "кохаю" було ніби прощались назавжди…
Він якось приїхав до мене пів п'ятої ранку. Я спала після довгого наряду. Він сказав, що йде на штурм. У нас було кілька годин. Ми лежали та спілкувались про все, що можна. Він розказував смішні історії, завжди може все перевернути у жарт. "Ти ж знаєш, що я тебе дуже люблю", – сказав він. На той момент мені не хотілось навіть дихати. Жити не хотілось. Я ожила у момент, коли він повернувся і сказав, що все добре. Дочекалась його повідомлення про успіх".
Говорячи про плани на майбутнє, Ксюша сказала, що хоче лише трьох речей: жити з коханим у власному домі на власній землі, завести двох-трьох дітей та… перестати прокидатись від вибухів та страху.
"Були моменти, коли разом жили за декілька кілометрів від «передка», він лягав скраю зі сторони вікна не тому, що йому подобається так спати, а тому, що якщо прилетить снаряд, то скло не потрапить в мене".
Нещодавно ми випустили статтю про кріоконсервацію – заморожування статевих клітин на майбутнє. Особливо це актуально для сімей військових, оскільки навіть якщо один з пари загине, інший зможе мати дітей від нього.
А поки Валькірія каже, що вони вже мають "маленького хлопчика". Його звуть Ріккі, він – 4-місячне цуценя французького бульдога. Собаку Олег подарував Оксані на Новий рік.
"Ріккі всюди з нами, йому скоро можна буде УБД видавати", – жартує Ксюша.
Для тих, чиї партнери та партнерки, чоловіки та дружини служать у лавах ЗСУ
"Хочемо порадити тим половинкам, які чекають на свою кохану людину вдома, набратись великого терпіння та сил. Війна – це велике випробування для наших стосунків і нервів. Як би вам зараз не було б важко – все мине. Частіше думайте про світле та добре майбутнє, яке проживете до сивих волосин на голові. Думайте, яким далеким минулим будуть біль і страждання, що нам принесла ця війна, думайте, як будете няньчить онуків та гойдати їх на колінах. Колись для нас цей важкий час буде лише спогадом, а зараз тримайтесь якомога сильніше один за одного і цінуйте кожну мить поруч та почутий рідний голос. Кохання – дуже велике та сильне почуття, воно змушує жити, бо є заради кого… Завжди вмійте нагадати своєму захиснику, наскільки він для вас важливий!
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
(Т. Шевченко поганого не скаже)"
